Курбасівці готують прем’єру не про кохання

140-ліття від дня народження Лесі Українки Львівський театр імені Леся Курбаса відзначив відкритою репетицією своєї нової вистави “Лісова пісня”, прем’єра якої відбудеться 25-26 березня, та виступом етнографічного гурту “Кросна”.

Коли останній заінтригував як гурт уродженців Полісся, які живуть у Києві, однак готові цікаво презентувати музичний та вокальний поліський репертуар, то “Лісова пісня” привабила не тільки тим, що поповнить репертуарний план курбасівців, а й тим, що як режисер-постановник над нею працює колишній харків’янин, учень Петра Фоменка, а нині художній керівник Театрального центру НаУКМА і режисер Національного драматичного театру імені І. Франка Андрій Приходько. І працює не сам, а спільно з музичним режисером майбутнього дійства, в минулому актрисою театру імені Леся Курбаса, а нині знаною етно-джазовою співачкою, музикантом та етнологом, що живе в Німеччині, Мар’яною Садовською та за фінансової підтримки Благодійного фонду Рината Ахметова “Розвиток України”.

“Леся Українка для українського театру дуже важлива, – розпочав зустріч із пресою напередодні відкритої репетиції художній керівник театру Володимир Кучинський. –

Однак її драматургія до цього часу ще не відкрита. Усі ті напівбалетні постановки “Лісової пісні”, що зводяться до побутового, сентиментального, до солодкавої історії про кохання хлопця і дівчини, насправді жодного відношення до Лесі Українки не мають”.

“Мова йде про історію людини та її коріння, – підхоплює Андрій Приходько. – Недаремно вся ота чортівня, якої люди бояться – Мавка, Водяник, Русалка – у Лесі Українки є позитивною. Бо “Лісова пісня” – це ще й історія зради своєї крові (що актуально зараз, як ніколи), історія про те, чому країна козаків стає країною “голубих”. Леся Українка насправді – неосяжна, хоча сама, попри сухоти, осягла Всесвіт… Тому мені дуже залежало зробити виставу не про щось, а про нас сучасних. Тому наш Перелесник – летючий, мандрівний – такий, що може з’явитися як в Карпатах, так і в Криму. Тому наша вистава – дуже складний мікс про людські метаморфози, пов’язаний із глибокою національною традицією, зі співом, інтелектом, ритуалом. І тому – це не музей етнографії і не театр опери та балету, а живе вивільнення поетичної фантазії та творчої енергії”.