У “Primusi” – абстракціоніст із Дніпропетровська

Дніпропетровський художник Тарас Триндик – чия персональна виставка абстрактного живопису зараз експонується у львівській галереї “Primus” – розгадав загадку усмішки легендарної “Джоконди”. Принаймні його версія, виснувана із власного творчого досвіду, видається цікавою.

Якось один багатий чоловік замовив Тарасові Триндику портрет своєї дружини, однак намалювати такий художник мав не з натури, а зі світлини. Намалював. Проте замовник виявив незадоволення, оскільки у своїх думках бачив дружину на полотні усміхненою, попри те, що на фото вона була серйозна. Він почав вимагати в художника, аби той просто приліпив до лиця посмішку, цілковито не розуміючи, що для того, щоб обличчя виглядало природно, Тарас Триндик мав би цей жіночий портрет повністю перемалювати, врахувавши мімічні нюанси. Згоди замовник з художником тоді так і не дійшли. Але вже для себе митець спробував з’ясувати, що вийшло би, якби він на пропозицію замовника погодився, і побачив ефект, як на всесвітньо відомому полотні “Джоконда” Леонардо да Вінчі. А відтак висунув припущення, що, можливо, і Леонардо да Вінчі вимушений був міняти настрій своєї героїні в останню хвилю.

На суд львівських шанувальників мистецтва Тарас Триндик привіз 12 великих робіт не реалістичного, а абстрактного живопису (який сьогодні становить основну сутність його творчого самовияву) у сподіванні, що у місті Лева добре розуміють, що таке – абстрактне мистецтво  і його сприймуть. Уродженець Дніпродзержинська та випускник місцевої художньої школи і Дніпропетровського художнього училища, який спершу (наче слухав порад Сальвадора Далі) навчився малювати, як старі майстри, а тільки тоді рушив у самостійне плавання, Тарас Триндик сьогодні неухильно здобуває авторитет художника, абстракції якого мають справді мистецьку вартість. І тим самим руйнує стереотип, що в абстрактне малярство, зазвичай, ідуть ті, хто не вміє малювати.

“Це живопис для тих, – пише в анотації до виставки мистецтвознавець Світлана Бугулова, – хто хоче про багато що замислитись: про планетарне і клітинне, про вічне і моментальне, про проблеми аналізу та синтезу як основи нового розуміння гармонії. Також цей живопис для тих, хто не хоче блукати в естетико-філософських хащах, а радісно рухається по життю. І звичайно, він для тих небагатьох, хто тонко відчуває містичний світ мистецтва і визначить ці картини як обереги”.

“Після закінчення навчання я сім років фактично нічого не творив, – розповідав “Пошті” Тарас Триндик. – Сьогодні розумію, що добре, що так склалося. Адже цей відрізок часу дав змогу відсторонитися від академічної школи і почати малювати саме в такому ключі. Спочатку праця над абстрактними картинами була для мене божевільно виснажливою, але зараз вона – органічна. Це – моє, попри те, що таке мистецтво – цілковито некомерційне і його далеко не всі сприймають. Однак воно надзвичайно цікаве і (коли за ним стоять знання, досвід, емоції та думки) багатозначне, глибоке. Я вже колись казав, що якість живопису має чимало спільного із якістю грошової банкноти: чим більше в нього ступенів захисту, тим він цінніший. Тобто добра картина – передусім та, яка розкривається глядачеві не миттєво, а поступово, живе не тільки в просторі, а й у часі. А це вже залежить від того, наскільки глибоко автор осягнув рисунок, композицію, колористичне вирішення, наскільки він оволодів класичною школою живопису”.

Що цікаво, в мистецтво Тараса Триндика повернула дружина. Вона постійно говорила йому, що йому дарований талант малювати і злом є цей талант змарнувати. А їхня донька, яка минулого літа побувала у Львові, знайшла переконливі аргументи, аби місто, яке її так сильно захопило, побачив і батько.

Виставка у “Primusi” – перша виставка художника у Львові. Пробна. І, як видається, млинець цей глевким не буде.