Головний приз Берлінале поїхав до Ірану

Головний приз Берліна­ле – “Золотого ведмедя” – вручили іранському режисерові Асгару Фархаді за фільм “На­дер і Сімін, розлучення”. Ця картина також отримала два “Срібні ведмеді” – за найкращі жіночу та чоловічу ролі. Причому в обох випадках нагороду вручили акторському ансамблю.

Фільм Фархаді – зворушлива й докладна історія сучасної іранської родини, яку зняли в дусі неореалізму. Сімін (Лейла Хатамі) хоче залишити країну, щоб забезпечити доньці освіту. Надер (Пейман Моааді) не може і не хоче залишати вдома хворого батька, і Сімін подає на розлучення. Крім того, Надер мимоволі стає винуватцем викидня у батькової доглядальниці. Тож по суті весь фільм – довга судова тяганина, в якій Надеру загрожує в’язниця.

Як не дивно, стежити за перипетіями іранського правосуддя цікаво й моторошно. Пафос фільму Фархаді ідеально відповідає концепції Берлінського кінофестивалю в цілому, адже Берлінале завжди акцентував увагу на соціальній проблематиці та національному кінематографі. Крім того, цьогорічний фестиваль пройшов під знаком солідарності з іранським режисером Джафаром Панахі, що відбуває 6-річний термін ув’язнення і позбавлений права знімати кіно на 20 років тільки за те, що посмів мати думку, яка відрізняється від генеральної лінії. Тож “Надер і Сімін”, масштабна галерея сучасного іранського суспільства, у якій представлені ліберали й консерватори, богаті й бідні, стала своєрідною квінтесенцією фестивалю. До того ж знята вона у неореалістичній манері, тож, враховуючи головування у журі Ізабелли Росселіні, “Золотого ведмедя” для Фархаді можна вважати і своєрідною даниною пам’яті її батькові – режисерові Роберто Росселіні. 

Режисерська кар’єра Асгара Фархаді почалася в 2003 році з соціальної драми “Танцюючи в пилу”. Зараз на його рахунку п’ять повнометражних картин. У фільмі “Усе про Еллі” (2009) Фархаді використовував коди європейської екзистенціальної драми для розмови про проблеми іранських жінок. У сюжеті й загальному настрої картини легко впізнавалася “Пригода” Мікеланджело Антоніоні.

Але зникнення героїні трактувалося не як метафізична загадка, а як трагічний наслідок нерівності й соціальної несправедливості. Після “Срібного ведмедя” за режисуру на Берлінале-2009 про Фархаді заговорили як про нову надію іранського кіно й гідного послідовника Кіаростамі й Махмальбафа. Втім, їхнім учнем Фархаді в повному розумінні ніколи не був. Його кінематограф більше вкорінений у повсякденне життя.

На завершення короткої подяки новоспечений власник “Золотого ведмедя” згадав про свого співвітчизника, переможця Венеції й призера Берліна: “Я пам’ятаю про Джафара Панахі й сподіваюся, що його проблема буде вирішена”. Проте “проблема” не в Джафара Панахі – у нього все добре і з совістю, і з фільмами, – а в іранської влади й в Асгара Фархаді, якому доведеться працювати в умовах, не надто сприятливих для вільної творчості.

Фільм Фархаді хороший, але важко не погодитися із думкою тих, хто вважає, що три “Ведмеді” для нього – занадто, і що “Золотого ведмедя” мав за усіма законами справедливості, отримати угорський класик Бела Тарр, якому довелося обмежитися другим за значенням призом – Гран-прі журі. Його “Туринський кінь”, мінімалістична чорно-біла історія про кінець світу на окремо взятій фермі, де живуть мовчазні батько й дочка, – це фільм не соціальний і не політичний. Це – кіно в його чистому вигляді. У фільмі тривалістю дві з половиною години всього тридцять кадрів і приблизно стільки ж реплік, але історія без історії – видатна картина. Тарр оголосив, що “Туринський кінь” може стати останнім фільмом у його кар’єрі. Крім того, ця стрічка підбиває підсумок метафізичних пошуків Бергмана, Антоніоні, Тарковского й ставить жирну крапку, завершуючи цілу епоху. Журі відзначило цей шедевр, але віддало перевагу живому й недосконалому кінематографу Асгара Фархаді, фільму, в якому більше майбутнього, ніж минулого. Угорський режисер не приховував свого розчарування тим, що приз – не головний, і навіть відмовився від промови.

Але як би не розподілилися нагороди між “Надер і Сімін, розлучення” та “Туринським кінем”, обидві стрічки помітно випереджали інші конкурсні картини і за усіма можливими рейтингами, і за якістю.

Фільм Олександра Міндадзе “У суботу”, до створення якого була причетна Україна, призів не отримав, удостоївшись декількох позитивних рецензій у кіновиданнях. Прокат фільму в Україні призначений на березень.