На початку лютого в Центрі культурного менеджменту вже традиційно провели аудит культурних подій Львова. Серед референтів – журналісти (зокрема двоє із “Пошти”) та мистецькі критики Наталка Космолінська, Божена Городницька, Тарас Федорчак, Катерина Сліпченко, Лідія Мельник, Ірина Магдиш.

Найбільш яскравими подіями двох зимових місяців експерти назвали:

1. Виставку творів Олекси Новаківського до 75-х роковин смерті митця  (Львівська галерея мистецтв), де були представлені маловідомі твори митця із приватних колекцій, та видання каталогу до неї. Куратор виставки –  Іванка Новаківська. Мінусами події референти вважають фатальне освітлення у залах Галереї мистецтв і обдерті зали.

2. Презентація книги Тараса Прохаська “Бо такЄ” (книгарня “Є”), де величезна кількість відвідувачів оживила віру в те, що таки є чимало людей, які потрафлять відрізнити Літературу і літературу.

3. Відкриття галереї “Коралі”: другої, після галереї Геррі Боумена, приватної мистецької галереї, яка наважилася “перейти Полтву” (адреса галереї – вул. Менцинського, 5), оселившись на іншому її березі.

4. Відкриття галереї “Леміш” – ще більш відважний проект. Давно очікуваний вихід галерейного бізнесу поза центр міста (наразі на ріг пр. Чорновола і вул. Хімічної). Також декларована не просто галерея, а мистецьке об’єднання із своєю дизайн-студією і концептуальними проектами.

5. “Посвята митрополитові Андрею” – виставка до 145-річчя з дна народження митрополита Андрея Шептицького і виставка робіт Модеста Сосенка до 135-річчя від дня народження митця (обидві – Львівський національний музей) – логічно поєднані експозиції, сусідство яких, утім, виявилося невиграшним. Виставка, приурочена Шептицькому, опинилася ніби на маргінесі, на балконі, у фойє. Хтозна, можливо Митрополит, який вперто за життя відмовлявся від того, аби його ім’ям назвали Національний музей, і тішився б з того, що художник, якого він підтримував і який став на ноги саме завдяки йому, має такі гарні зали і таку гарну виставку, натомість його покровитель – набагато скромнішу.

6. Концерт-вистава “Гармонія сфер” (диригент – Мирон Юсипович, художники: Євген Лисик, Тадей Риндзак, Михайло Риндзак; світло – Юрій Божко. Львівська опера). Блискуча ідея Мирона Юсиповича  поєднати музику, театральні декорації і світло в одному проекті. З усіх “сфер” найбільш гармонійно поєдналися музика і  театральні полотна  Євгена Лисика. “Кульгало” світло, дисонували театральні декорації інших авторів.

7. “Видіння бароко” (виставка молодих київських художників Ольги Ковтун та Андрія Коваленка у  галереї сучасного сакрального мистецтва “ICONART”) – мабуть, найменша за площею галерея у Львові із найбільш прецизійною підготовкою виставок і добором авторів. Не виняток і ця виставка, яка дала змогу насолодитися стилем і колористикою центральноукраїнського бароко у зі смаком виконаних роботах.

8. “Пригоди Олівера Твіста”  – ювілейна прем’єра до 90-річчя Першого українського театру для дітей та юнацтва. Наймасштабніша за останні десять років робота театру. Режисеру вдалося втиснути чималий твір Діккенса у рамки тригодинної вистави, а художниці Дарії Зав’яловій – створити унікальні костюми.

9. “Коза-дереза”, дитяча комічна опера М. Лисенка у концертному виконанні на сцені Львівської обласної державної філармонії, – украй рідкісне і тому дуже втішне явище оперної постановки для дітей.

10. “Йдемо до Вифлеєма” (різдвяна феєрія у виконанні а capela Leopolis на сцені Львівського будинку органної і камерної музики) – прекрасний концерт при мінімумі реклами і, відповідно, майже відсутньому резонансі. Така диспропорція зустрічається дуже часто. Її протилежний бік – багата і правильно організована рекламна кампанія довкола культурних заходів вельми сумнівної якості.

11. “Текстиль у Львові” (виставка у Львівському палаці мистецтв) – черговий доказ унікальності львівської школи текстилю, яка все ще трактується як “маргінес” у середовищі живописців чи скульпторів. А дарма, бо митці текстилю часто набагато креативніші і цікавіші, що регулярно підтверджується призовими місцями львівських мисткинь на київських текстильних трієнале, яка майже одразу після львівської виставки відкрилася у Києві.

12. Діяльність кав’ярні “Штука”, яка продовжує уперто і затято творити своє культурне середовище у “невдячному” місці поблизу Краківського ринку.

13. Концерт Мирослава Скорика (Львівська філармонія) – поєднання блискучого композиторського таланту і нового динамічного культурного менеджменту Львівської філармонії.  Культурна інституція активно розвивається і змушує приємно дивуватися.

14. Вечори музики Людвіга ван Бетховена (Львівська філармонія), під час яких прозвучали дві львівські прем’єри світових шедеврів – Meca C-dur та “Перемога Веллінгтона, або Битва при Вітторії”. У музичному сенсі – це подія для гурманів. У сенсі культурного розвитку Львова – подія, яка ставить місто в ряд із іншими містами Європи, де традиційно відбуваються такі вечори. 

15. Гастролі Дніпропетровського академічного театру опери і балету – наймолодший оперний театр України, який уперше за 20 років виїхав на повноцінні масштабні гастролі (200 учасників – балет, хор, оркестр, творче керівництво). Театр привіз відроджене хореографічне сказання Євгена Станковича “Княгиня Ольга”. Враховуючи, що у ювілейний рік Львівська опера не спромоглася на жодну прем’єру – це подвійна подія.

16. Тематична виставка художніх творів “Рибний день” (“Інформаційно-мистецький центр 365” у приміщенні ресторану-пабу “Гальба”) з ініціативи “Центру 365”, що вирізняється організацією неординарних тематичних виставок. Дві останні були “їстівні” – одна про молоко, після неї – на рибну тематику. Цікаві роботи, виставки пересувні, що додає їм контексту і приваблює щораз іншу публіку.

Антикультурна подія, або “Гірчичник”

1. “Щедрий вечір з добрим джазом” (концерт групи “Шоколад” у Львівській філармонії) – найбільш провінційний концерт. Від віншувань і читання Біблії зі сцени до відвертої фальші у колядці “Тиха ніч”. У 1990-ті роки це зійшло б на ура, але у 2011-му...

2. Продаж квитків на зустріч із Ліною Костенко.

3. “Жива шопка” на площі Ринок: була б прийнятна як одноразова вистава, але як постійна “експозиція” виглядала жалюгідно, негуманно, цілковито позбавлена сенсу.  

Інші події, які були названі як культурні події листопада 2010 р., але не набрали достатньої аргументації для включення у номінації:

1. Український Рамадан – ятки із авторськими різдвяними сувенірами як альтернатива кічу.

2. Виставка книжкових ілюстрацій Костя Лавра.