З нагоди власного сімдесятиліття відкривши виставку живопису у галереї “Primus”, львівський художник Ігор Боднар нагадав львів’янам і колегам: він не лише є, а й не розгубив своєї доброти, гумору, блискавичності реакцій. Зрештою, що хвороба – не привід, аби людину списувати з рахунку. І що важливо не стільки осипати людину гарними епітетами в офіційних промовах, скільки просто зняти слухавку і запитати у неї: “Як справи?”

“Уродженець Стрия, син України, мешканець Всесвіту” – як характеризує себе сам ювіляр, Ігор Боднар і сьогодні тонко “сприймає світ у всій красі”, “інтерпретуючи мовчання власне”, завжди пам’ятаючи про мамині рушники, Ярославу Музику, яка була для нього незаперечним авторитетом, і про те, що родом він “із світанку з вишневого саду, що буйно розцвів білим снігом у січні”. Однак для сучасника важливо інше – людина надзвичайно доброзичлива, щедра, терпелива, весела, Ігор Боднар власною творчістю потверджує: справжнє мистецтво не має терміну давності, воно виглядає свіжо і за десять років. І таким залишатиметься і за століття.

“Творчість професора Львівської академії мистецтв Ігоря Боднара варто розглядати в контексті епохи шістдесятництва, коли тоді ще дуже молоді, а нині знані митці творили нову українську культуру й були певні сподівань, що їм це вдасться, – говорив свого часу на відкритті чергової виставки  художника  непересічний мистецтвознавець (якого уже немає серед нині сущих) Андрій Дорош. – Той період можна вважати за сплеск ренесансової духовності, адже митці були не лише людьми, які добре знають своє ремесло, а й громадянами нової спільноти. І графіка, і малярство Ігоря Боднара продумані від початку до кінця. Усі його роботи, виконані в тій чи іншій техніці, без сумніву, національні, але мають поетичну метафоричність, ту багатопластовість, яка робить їх цікавими не тільки для нас, а й для інших, і такими, що спроможні пережити віки”.

Уже кілька років член Національної спілки художників України Ігор Боднар не є професором ЛНАМу, хоча його відсутність колеги дуже гостро відчувають – як говорили на відкритті виставки – і зараз. Не було можливості у художника і творити. Але там, де у вимушеній бездіяльності перебував пензель, усе ж не може мовчати душа: Ігор Боднар залишається вірним собі як автор проникливих поетичних рядків. Скажімо, таких:

Бо люди не старіють,
Люди осеніють.
Люди навіть і не вмирають
Вони опадають листям жовтим
Із Дерева Життя
На долоні землі і вічності.
Потім вони злітають птахами
І летять, летять, летять…
Вертаються люди на землю знову
Квітами кожної весни.
Я йду до тебе, осене…”
Многая літа, Вам, талановитий Майстре!