У галереї мистецтв – яскраві імена львівської графічної школи

У Львівській галереї мистецтв презентує своє мистецтво секція графіки Львівського відділення Національної спілки художників України. Вперше таким поважним – і кількісно, і якісно – складом (під орудою спілки) за останні десять років.

Іван Крислач, Юрій Чаришніков, Роман Романишин, Олег Денисенко, Богдан Сорока, Іван Остафійчук, Михайло Красник, Сергій Іванов, Олена Турянська та інші митці (а участь у виставці взяло близько тридцяти художників), які володіють не лише ремеслом, а мають світогляд, цією експозицією стверджують: вони є, попри те, що чуємо у Львові сьогодні про них значно менше, ніж чують про цих особистостей у столиці та за кордоном. І поряд з усіма цими визнаними творцями молодь – недавні випускники коледжу імені Івана Труша, Львівської національної академії мистецтв чи Української академії друкарства – Романа Романишин, Андрій Лесів чи Лев Біликівський. Хай не усі є членами спілки, але усі – художники, імена яких варто запам’ятати.

“Хоча б того ж таки Лева Біликівського, – розмовляємо з ініціатором виставки та очільником секції графіки Дмитром Парутою. – Ще коли десять років тому секція графіки представляла себе у Львівському палаці мистецтв, то наш патріарх Зеновій Кецало (який зробив чимало, зокрема, відновив літографічну майстерню, аби львівська графіка набула значення школи) подарував цьому молодому художникові свою роботу, у такий спосіб виокремивши його талант серед інших і заохочуючи у творчих пошуках не запинятися. Роботи Біликівського сьогодні такі ж цікаві. Хоча не менш цікаве й усе, що є у цих виставкових залах”.

А йдеться про розмаїті графічні техніки – літографію, офорт, мецо-тинто, акватинту, монотипію тощо, що їх ті чи інші художники обрали для себе за визначальні. Хоча, коли йдеться про мистецтво графіки, то навіть не про техніку мови. Адже графіка – це не стільки емоції, а інтелект, над збагаченням якого художник-графік має працювати постійно. Бо тут як ніде-інде помітно, є цей інтелект у творця чи його обмаль. А відтак заглиблення у душу графіка (а тим паче, коли цих добротних графіків справді кілька десятків під одним дахом) є запаморочливо-притягальним.

“Тут, напевно, питання у графічній освіті, яка вчить митця дуже обережно ставитися до чистого аркуша паперу чи полотна, – ділився свого часу зі мною думками Олег Денисенко. – Графіка передбачає менше емоцій, а більше раціонального тематичного мислення. Дехто називає художників-графіків мамонтами, динозаврами чи ким там іще, які повільно, але впевнено вимирають. Однак,  думаю, що як мистецтво, незважаючи на розвиток технічного прогресу, графіка не зникне, і в мене молодших колег стане значно більше, ніж їх є сьогодні”.

“Скульптор бачить форму, ткач бачить нитки, а графік бачить графічну площину і вже не може без того жити, – говорить Дмитро Парута уже сьогодні. – Ось це наш “графічний” клан об’єднує: ми – люди, які не можемо без мистецтва графіки жити. Ця експозиція для того, аби наші відчуття розділили інші – не лише ті, хто творить мистецтво, а й ті, хто має дар від Бога його сприймати. Тому відтепер такі представлення, швидше за все, стануть щорічними. Адже існує не лише наука творення, а й наука сприйняття та розуміння”.