Вийшла дитяча книга, де малюнки, як мандрівка музеєм

У започаткованій у видавництві “Піраміда” серії “Приватна колекція дітям” з’явилася уже друга книга: об’єднані під однією обкладинкою дві українські народні казки “Про бідного чоловіка і Воронячого царя”  і “Летючий корабель”, які проілюструвала художниця Людмила Лобода. Представлення її відбулося днями в книгарні “Є”.

Як наголосив під час дійства автор проекту Василь Габор, серію започатковано з метою пропонувати не лише якісні тексти, а й ілюстрації. Адже картинка у дитячій книзі насправді дуже й дуже важливо. “Це наша маленька дещиця  у протистоянні як із несмаком, так і з гламуром, масово присутніми у дитячому книговиданні, – говорив на урочистості Василь Габор, заохочуючи присутніх до розмови на тему, яким повинне бути художнє оформлення дитячої книги. – До дитячих книжок сьогодні часто-густо чомусь підхід, як до цукерок. А ми вважаємо, що дитяча книга має не лише розважати, а повинна розширювати дитячу уяву. І за допомогою ілюстрацій (нехай не завжди веселих та яскравих, але обов’язково – високоестетичних) також”.

Саме такі свого часу створила до згаданих казок українська художниця Людмила Лобода. Виконані наприкінці 1980-х років у техніці батика її малюнки (акцентувалося на представленні) нагадують узори коптських тканин із періоду давнього Єгипту, а за настроєм і технікою – щось дуже близьке до традицій української писанки. Отож невипадково, розповідала художниця, цю книгу наприкінці ХХ століття вже видавали: правда, в Москві японською мовою, а згодом – французькою. Однак уперше за допомогою дизайнера Андрія Кіся  та мецената видання Олександра Молодого книга побачила світ у повному обсязі й такою, як замислювала її художниця. 

На пострадянському просторі, де дитяче книговидання гостро переживає постдіснеївський період (зокрема, це яскраво помітно на прикладі дитячих книг, виданих у Росії, де більшість героїв обкладинок має великі голови, сині очі тощо), поява ще однієї дитячої серії, яка в художньому оформленні бере курс на добру естетику і якість – те, що треба підтримувати і вітати. І потішитися, що Львів тут вкотре не пасе задніх.

“До ілюстрування дитячих книжок є різні підходи і всі вони можуть мати місце, – ділився зі мною своїми думками свого часу завкафедрою книжкової графіки та дизайну друкованої продукції  Української академії друкарства Володимир Стасенко. – Але безсумнівне одне: до дитячої книжки треба підходити дуже по-дорослому, як і до самої дитини. Солодкаве сюсюкання тут неприпустиме. З дитиною (і в оформленні книги також) треба говорити, як із рівним. Дитяча книга має бути щирою, доброю, без брехні.  Якось у столичному Українському домі ми провели величезну виставку ілюстрацій до дитячих книг, які виконали наші студенти (де на 400 метрах стіни було представлено 200 робіт близько 60 студентів). Так-от, чимало видавців, які на цю виставку прийшли (а вона мала великий успіх), щиро захоплюючись побаченим, водночас говорили, що представлене для них – неформат.  Тобто сьогодні видавці самі зацікавлені брати ілюстрації, де герої білі та пухнасті, з великими головами тощо, бо це, мовляв, простіше сприйняти. Але читач уже мудріший, ніж дехто вважає, і чутливіший до того, що передбачає поняття “якість”. І не важливо, чи ілюстрація містить багато детальок, чи, навпаки, є лаконічною. Важлива тільки естетика. До речі, коли ми затверджуємо студентові тему дипломної роботи “оформлення дитячої книги”, то завжди наголошуємо, що цю роботу він має виконати так, немов би робив її для власних дітей чи себе маленького. І відразу само по собі відпадає чимало питань – зокрема, чи можна таку книжку зробити чорнушною, стьобовою чи якоюсь іншою. Інакше кажучи, дитячу книжку треба малювати, як для себе – щиро і з любов’ю…”

Василь Габор та “Піраміда” за допомогою цієї серії засвідчили: саме так – щиро і з любов’ю – видавати. І успіх прийде.