У Музеї етнографії – авторська лялька українки зі Стамбула

Виставка авторської ляльки Ірини Шаніної у Музеї етнографії та художнього промислу фактично продовжила не так давно запроваджену у Львові традицію – щороку запрошувати краян у світ дитинства, де править бал Її високість лялька. Не уніфікована, фабрична, а унікальна, збагачена енергетикою людського серця і вправністю людських рук, єдина у своїй подобі, особлива, як особливою є кожна людина.

“Арлекіно” й “ Мальвіна”, “Костя-капітан” і “ Морячка Соня”, “Мексиканець Хосе” і “Турчанка Лейла”, “Солодка парочка – Петро й Одарочка” та “Маруся й Ваня”, “Скандинавська дівчина Урсула” й “Матуся Зумба-Нумба з дітками” – ці та інші виконані у різних техніках виставлені в експозиції ляльки (а їх понад тридцять) не лише творять настрій безтурботності, наївності, доброти, а й чимало готові розповісти про свого творця – як він живе, чого прагне, де знаходить відраду.

Мені, скажімо, личка окремих персонажів, що наче взяті із дитячих малюнків, дуже нагадали (і колористикою, і підходом) фолькові ляльки, які привезла у подарунок родичам і друзям з відпочинку в Туреччині. “Мабуть, цей перегук на підсвідомому рівні, – усміхнулася художниця, – адже я тепер живу у Стамбулі”.

Уродженка Одеси, що закінчила художньо-графічний факультет Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Ушинського і стартувала у творчому світі як живописець, Ірина Шаніна уже кілька років мешкає у Туреччині, де в неї сім’я – чоловік і дворічна донька. Коли народилася Алісе (розповіла авторка “Пошті”), на малювання часу уже не було. Але була потреба реалізувати внутрішній нездоланний потяг до творчості. Так з’явилася на світ перша її авторська лялька. І – почалося.

Що цікаво, чоловік, який працює капітаном, всіляко підтримує творчість дружини. Чекає від мами нескінченних “іграшкових” сюрпризів і мала Алісе, яка ніколи не нехтує своїм правом випробувати кожну наступну ляльку на цікавість і спроможність стати другом, на міцність і, зрештою, на душевність. Бо лялька, яка не пройшла апробацію дитячим серцем, у сприйнятті Ірини Шаніної небагато вартує. На щастя, усі ляльки художниці її доньці до вподоби. А відтак молода жінка знає – у своєму “ляльковому” світі (який творить за допомогою різних технік – плетіння спицями, гачком тощо) їй вдається не кривити душею.

“Лялька дивовижним чином робить простір довкола нас затишним, радісним, – пише про художницю, яка ляльки виставляє уперше, куратор виставки, мистецтвознавець Тарас Стефанишин, – наповнює його добром й позитивною енергією. У творчому процесі для Ірини Шаніної важливий момент гри, адже творить захоплено, натхненно, й водночас наче бавлячись. І так, творячи, переносить себе й глядача у світ дитинства, сплетеного, як і її ляльки, із казок та мрій”.

До речі, однією з мрій Ірини Шаніної є згуртувати місцевих турецьких художників, які творять авторські ляльки, не лише у рамках окремої експозиції, а й окремого товариства, хоч це, можливо, і трапиться не зараз. Адже у світі, де панує творчість, як і в світі дитинства, насправді можливо все!