У Львові відбулися бетховенівські вечори

Як уже писала “Пошта”, цього року, до 240-ліття із дня народження класика, у Львові вирішили повернутися до традиції грудневих вечорів музики Людвіга ван Бетховена.

Три програми продемонстрували цілковито різні грані творчості славетного композитора, справжнього майстра контрастів – і в творчості, й у житті. Не випадково ведуча, музикознавець Софія Іванова, наголосила у вступному слові до одного із концертів, як природно поєднуються в творах Бетховена трагізм і радість, драма й просвітлення. Як тут не згадати іншого, більш іронічного спостереження Романа Кофмана (відомого українського диригента, котрий багато років був генеральним музичним директором “бетховенівського міста” Бонн), що тільки Людвіг ван міг у листі до безсмертної коханої написати: “Наша любов, мов небеса... Прощавай, моя безсмертна кохана. Я приймаю ванни і тому вже мушу іти спати...”

Втім у своїх “нових” львівських програмах Бетховен постав майстром не лише контрастів, але й контрдансів – жвавих, життєрадісних придворних танців, що прозвучали “під завісу” міні-фестивалю недільного вечора.

В цій програмі на публіку чекала ще одна блискуча прем’єра – симфонічного твору “Битва при Вітторії або Перемога Веллінгтона”. Написана безпосередньо під впливом історичної події, за життя Бетховена ця ефектна батальна композиція принесла йому чи не найбільше слави та грошей. Та з часом поступилася популярністю на користь більш глибоких, поважних симфоній. Тому львівське виконання “Битви при Вітторії” можна було слушно назвати “прем’єрою”, на яку публіка чекала із нетерпінням, а академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою головного диригента Айдара Тори баєва, за незначними прикрими винятками, виправдав її сподівання. Як і молоді солісти, які брали участь у виконанні фрагментів із єдиної опери віденського класика “Фіделіо” (Ірина Плекан, Аліна Заходякіна, Ірина Бараховська та Андрій Панасюк).

Втім не менш ефектною, хоч і – у буквальному сенсі – без труб та барабанів можна назвати ще одну львівську “прем’єру від класика”, що відбулася в концерті 17 грудня. Знана піаністка Оксана Рапіта “ризикнула” представити на суд слухача авторську транскрипцію Скрипкового концерту. Як свідчать історики, Бетховен дуже дбайливо поставився до свого перекладення Концерту для скрипки з оркестром, але його перше виконання не мало успіху, тож композитор повертався до фортепіанної версії концерту знову й знов.

Сьогодні авторську версію Концерту для скрипки деколи навіть називають Шостим фортепіанним у спадщині Бетховена. Твір часто виконують, адже в перекладенні для чорних та білих клавіш він набув несподіваної глибини, нового філософського звучання, не завжди притаманного навіть популярному скрипковому “оригіналу”. Й солістці вдалося не просто відчитати нові й для неї, і для публіки тексти, але розкрити їх приховані змісти, багатоманітність образів та авторських знахідок.

Аналізуючи бетховенівський фестиваль у своєрідному зворотному відліку, варто згадати, що передував прем’єрі славетний “Імператорський” П’ятий фортепіанний концерт, виконанням якого вже давно здобув собі заслужену славу піаніст Мирослав Драган. А розпочалися бетховенівські дні рідко виконуваним духовним твором буремного композитора, Месою До мажор, із виконанням якої цілковито справились молоді колективи міста – камерний хор Gloria та симфонічний оркестр “INSO-Львів” під батутою Володимира Сивохопа.