Мартін Скорсезе, режисер, про "роллінгів" та кіно

berlinale.de

Кейт Річардс (ліворуч) та Мартін Скорсезе

Хоча ім'я Мартіна Скорсезе увінчано численними нагородами, а в його активі чимало уславлених стрічок, картину "Хай буде світло!" сміливо можна назвати одним із най­більших його творчих успіхів. Вибір групи для Скорсезе не був випадковим: пісні "Rollіng Stones" звучали у багатьох його фільмах. А сам режисер назвав музику групи "звуковою доріж­кою свого життя".

- Чому ви вибрали саме цю пісню для назви фільму?

- Насамперед, тому що я її люблю. А ще тому, що це чудова назва для концертного фільму. Крім того, ми реально засвітили яскраве світло. Хіба ні?

Ми хотіли передати енергію живого концерту, тому камери постійно рухалися за два-три метри від Міка і хлопців, весь час плуталися у них під ногами і заважали грати, але мені потрібна була їхня енергія, тому ми прагнули розмістити операторів максимально близько. Ми спробували дістатися якнайближче до енергетики живого концерту. Спочатку 18 камер, кілометри рейок і проводів так обплутали все приміщення, що "роллінгам" не залишилося місця на сцені. Після першого запису довелося відмовитися від кранів, але найскладніше було із самими зірками. Вони вперто не хотіли рухатися в одному напрямку із камерами.

- Ви встигли розповісти про групу все, що хотіли?

- На повну історію "Rollіng Stones" мені не вистачило б і 5-ти годин екранного часу, адже це й моя історія. Сценарії багатьох фільмів народжувалися в моїй голові саме під акомпанемент знаменитої четвірки. А пісня Jumpіng Jack Flash взагалі стала візитівкою "Злих вулиць". Музика "рол­лінгів" звучала і у "Скаженому бику", і в "Казино", і у "Відступниках". Щоразу, коли я дивився їхнє шоу, захоплювався і хотів поставити туди камеру".

- Що для вас було найголовнішим у картині?

- Головне - це музика. Музика й шоу. Знаєте, у чому гумор цього документального кіно? Дуже хочеться сподіватися, що глядач це побачить, зрозуміє й оцінить. Абсурдність цього кіно в тому, що ми намагалися зорганізувати, упорядкувати те, що порядку просто не підвладне.

- Ви задоволені результатом?

- Я взявся за "Хай буде світло!" відразу після "Від­ступників", які відібрали у мене всі сили, і був щасливий з ними розпрощатися. Приємно було змінити амплуа: все, досить знімати фільми для оскарівських церемоній, справа за "Rollіng Stones"!

До теми

Старанні хлопці Засвітили і у Львові

- Що було найважчим?

- Переконати їх дати концерт на одній із невеликих нью-йоркських сцен. Вони ж звикли збирати стадіони. Я бував на їхніх концертах: видовище, звичайно, вражаюче, але як передати його на екрані? Неодмінно довелося б наймати 50 операторів. І я вирішив змусити їх виступити на маленькій сцені, доручивши роботу найкращому операторові на землі Бобові Ричардсону. Він справді найкращий, якщо не вірите, поди­віться "Володаря перснів". Загалом, здається, вийшло чудово. Це, по суті, фільм-концерт - музика й жива енергетика музикантів. Мені найцікавіше було працювати над монтажем: він у такому фільмі перетворюється на своєрідну хореографію. Мік Джеггер і Кейт Річардс не стоять на місці, за ними простежити непросто. Останні хвилини фільму - щось невимовне. Чисте видовище!

- Чи останній це документальний фільм Скорсезе?

 - Мені знімати документальне кіно було до біса цікаво. А "роллінгам" явно було цікаво в ньому зніматися. Щойно ми закінчили, всі відразу зібралися довкола монітора подивитися, що вийшло. Зараз я вже планую знімати новий документальний фільм. Цього разу про Джорджа Гаррісона. Я вже почав переглядати домашні зйомки останніх років його життя. А потім зніму документальну стрічку пам'яті Боба Марлі. Назви досі не придумав, але знаю, що він повинен з'явитися 6 лютого 2010 - в день 65-ї річниці з дня народження Боба.

Берлін-Львів