75-ті роковини від дня смерті художника Олекси Новаківського у Львівській галереї мистецтв відзначили виставкою його творів з приватних колекцій. Оскільки йдеться про маловідомі праці митця, то експозиція важить значно більше, ніж просто презентація картин видатного українського художника.

І не тільки через те, що є можливість пізнати щось маловивчене. А й тому, що є нагода чіткіше уявити психологічний портрет Олекси Новаківського, який ще в радянський період ретушувався  у мистецтвознавчій літературі стереотипами про “правильність” класика. Сьогоднішні дослідники знають – йдеться не лише про талановимтого чоловіка, а й про винятково складну особистість, перейняту напругою внутрішніх протиріч та контрастів. Скажімо, завідувачка художньо-меморіального музею Олекси Новаківськогоу Львові Любов Волошин з іншої нагоди стверджувала: символізм цього митця  інтуїтивно вичутий, а не осмислений, й окрім того – це, безперечно, національний варіант символізму. Адже власну творчість, пов’язану із новими на початку ХХ століття течіями європейського модерну, символізму та неоромантизму, художник завжди трактував не інакше, як тільки служіння на вівтарі національної культури.

“Пристрасна чуттєва натура язичника, закоханого у земну, матеріальну красу світу, поєднувалася в ньому із романтичним ідеалізмом митця, що вперто намагався виявити в своїх образах духовну ірраціональну суть світу, – написала Любов Волошин про Олексу Новаківського у одному із розкішних альбомів, привячених цьому художнику. – Романтичний позер, що нерідко епатував своїх сучасників неадекватною поведінкою, він разом з тим, був людиною величезної цілеспрямованості, майже фанатиком, сповненим щирої самопосвяти для мистецтва. Працюючи, забував про власний дискомфорт, про приготований гарячий обід, міг спати дві-три години на добу, зриваючись до малювання посеред ночі. Був яскраво вираженим індивідуалістом, егоцентриком, що погордливо відмежовувався від уподобань “товпи” та філістерської моралі. І водночас – мав на рідкість розвинене почуття громадського обов’язку спільноти із власним народом, з його долею та духовними традиціями. Власну творчість трактував не інакше, як свого роду служіння на вівтарі національної культури. Ентузіаст і життєлюб уживався в ньому із вразливою натурою меланхоліка, схильного до психічних депресій. Екзальтовані спалахи віри у своє високе післанництво, та іноді перебільшена уява про свої можливості чергувались у нього із болісними смугами зневіри, сумнівів у потрібності своєї праці”.

Відображенням світогляду та внутрішнього стану Олекси Новаківського є і роботи, які експонуються зараз у Львівській галереї мистецтв. Це ще одна нагода краще зрозуміти цього непересічного та по-справжньому великого чоловіка!