Надія-Люба Горак, художниця, про народні строї, інтуїцію та моду

Якби львів’янці Надії-Любі Горак запропонували можливість розпочати життя спочатку і вибрати в ньому іншу площину для самореалізації, вона б на це ніколи не погодилась. Не тому, що їй не хочеться знову опинитися в часах своєї юності чи молодості, а тому, що такої непереборної цікавості, як до художнього ткацтва (його глибин, таємниць, особливостей), вона ні до чого іншого не відчувала. Адже людина, як переконана, має займатися саме тим, що їй найбільше до серця. А ткацтво в серці члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, що викладає у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша Надії-Люби Горак альтернативи не має.

Зрештою, приводом до нашої зустрічі з художницею стало навіть не це. І не те, що цього року Надія-Люба Горак відзначила своє 60-ліття. І навіть не те, що восени у Шевченківському гаю вона презентувала землякам прекрасну об’ємну виставку тканих жіночих костюмів, поясів й інших не менш цікавих речей. А те, що майстринь, які на такому високому професійному рівні займаються творенням авторського тканого одягу, можна полічити на пальцях.  

– У чому особисто для Вас полягає магія українського народного строю?

– У величезній внутрішній духовній енергетиці, яку має в собі народне мистецтво. Я вже тридцять років займаюся створенням народних костюмів – і не те, що не вичерпалася, а навпаки – бачу перед собою все ширші горизонти. Тоді, коли починала (а мала у своєму житті не лише сезонне проживання на Гуцульщині, яка спонукає до занурення в народне мистецтво, а й працю над оформленням вистав у Львівській опері під орудою Євгена Лисика, працю на текстильному комбінаті при Спілці художників тощо), і подумати не могла, що настільки у це все заглиблюся, що повертатися назад уже просто не захочу. Інша справа, що сьогодні мені цікаво навіть не стільки буквально відтворювати елементи народного мистецтва, скільки впроваджувати їх із урахуванням тенденцій сучасної моди… Взагалі, вважаю глибоке освоєння зразків народного мистецтва для творчості вкрай необхідним. Бачу це також і по вихованцях нашого коледжу, де навчальна програма кожного курсу із цим мистецтвом тісно пов’язана.

– Чи є народний костюм затребуваним сьогодні у буднях? Інакше кажучи, чи зацікавлена в ньому масова культура? 

– Позитивні тенденції у цій площині справді відчутні. Скажімо, зараз великої популярності набула машинна вишивка. І це дуже добре. Бо вона (особливо коли майстер добрий і має почуття смаку) пропагує вишиття як таке. А окрім того, машинна вишивка є набагато доступнішою за цінами, ніж ручна, що заохочує людей придбати собі такі речі. Впливають на актуальність народних строїв і різноманітні тематичні культурницькі заходи, фестивалі. Зрештою, молодь, яка готується стати на рушничок щастя і прагне цього урочистого дня бути неповторною, часто-густо вже усвідомлює, що цю неповторність може їй забезпечити саме вбрання в народному стилі.

– Ви створили кілька десятків весільних костюмів. У чому їхня особливість?

– У тому, аби людина себе відчула в такому костюмі справді унікальною. Весільна тематика мені дуже близька. Бо я сама – мама трьох синів, яких – усіх – переженила за останні чотири роки. Усі мої невістки мають одяг від мене.  І це не насилля над їхньою психікою. Це їхнє бажання виглядати справді неповторно. Це дуже важливий момент – аби людина відчувала психологічну сумісність із тим, у що вона вбрана. І я, як творець, маю для цього і досвід, і інтуїцію, і вміння, аби людині в моєму одязі було комфортно.

– Як вважаєте, дає можливість народна творчість зберегти індивідуальність творця, його авторське “я”, зокрема, коли йдеться про одяг?

– Безумовно, адже мова не про бездумне перенесення орнаментів, а про постійне шліфування стилю. Навіть коли я прокладала першу свою нитку, то це вже була перша моя авторська робота, бо переосмислювала ті зразки, з якими працювала. Сьогодні багато знаю  і багато вмію. Але специфіка творчості така, що завжди є куди йти і що пізнавати. Коли ти відкритий до світу, знань, то заскорузлим і, відповідно, нецікавим не будеш ніколи. А отже твоє авторське “я” матиме голос…