Кінофестиваль “Лістапад” у Мінську відвідав Емір Кустуріца. Він приїхав без фільму, без особливої мети, тож мав досить часу не тільки на те, щоб зустрітися із президентом Лукашенком, але і для того, щоб зустрітися зі студентами, журналістами, а також і з кореспондентом “Пошти”. Тож пропонуємо міркування балканського Фелліні про речі важливі і не дуже, записані під час зустрічей та інтерв’ю.

Про відносність часу

Я пішов у школу саме тоді, коли Юрій Гагарін полетів у космос. І саме тоді вперше закохався. Тож рано відчув, що час – це дуже відносна категорія. Гагарін рухався дуже швидко, а я йшов у  школу дуже повільно. Проте коли повертався зі школи, проводжаючи свою дівчину, час пролітав дуже швидко. Тож мій похід у школу був набагато швидшим, ніж його політ у космос. А коли я почав розуміти, що таке час, то зрозумів, що таке кінематографія.

А щодо Гагаріна, то я натхненний його біографією тільки в одному аспекті. Це людина, у якої було дуже багато вільного часу в житті.

Про основи кіно

Основою вашого кіномистецтва повинно бути життя, яке є найсильнішою категорією, плюс ваші інстинкти й талант, які самі знатимуть, що взяти з життя.

Життя важливіше, ніж артефакти. Повинен бути інтерактив між життям і художником. Найважливіше – побачити історію.

Існують речі, однаково важливі у всьому світі: любов, родина. Існують незвичайні людські історії. А режисер – це хто? Людина, що особисто реагує на історію. Погляд, яким він дивиться на життя, точка зору – ось що найважливіше для режисера, адже всі історії вже розказані. Залишається тільки одне питання: як ви це бачите?

Повинне бути чітке індивідуальне бачення режисера. У будь-якому разі, він повинен мати добрий смак. У мене був випадок під час зйомок “Андеграунду” з одним актором. Він – добрий актор, але нічого не знав про кіно. Він мені завжди говорив, що в кіно необхідна природність. На що я відповів: тоді тобі потрібно взяти сокиру й рознести партнерові голову. Це буде природно.

Про маму та впертість

Я вам зараз розповім одну історію, що дуже важлива для мене. Це історія про мою матір. Це розповідь про завзятість. Ми жили на шостому поверсі багатоповерхового будинку в Сараєво. У домі був ліфт. Кожний другий день у ньому крали лампочку. Моя мати дуже нервувала, коли траплялися такі речі. Одного разу вона сказала: “Ця худоба краде наші лампочки”. Я запитав: “Може, без них обійдемося?”. Вона відповіла: “Неможливо”. Тоді, купивши нову жарівку, взяла терен і обплела його навколо лампи. Отож, наш будинок був єдиним, у якому не крали більше лампочки. Ніхто не міг украсти, але я... намагався це зробити. Це було дуже важко, бо мама сплела терен дуже міцно. Тоді я зрозумів одну дуже важливу штуку: якщо для людини щось дійсно важливо, вона це зробить. І коли я знімав свої перші фільми під великим тиском, то постійно згадував цю жарівку, розуміючи, що бажання зробити фільм сильніше, ніж все  інше.

Про віру

Я вірю у Бога. Але як людина розумна, знаю, що у стратосфері дуже холодно і там не живе сивочолий чоловік. Тож вірю у те, що Бог – у нас усередині. Я вірю у вогонь, воду, землю.

Про мистецтво та плани

Постійно перебуваю у депресії. Вона з’являється, тому що завжди сумніваюся у тому, що роблю. Думаю, що різниця між фільмом, який є мистецтвом, і популярним кіно в тому, що мистецтво  народжується у сумнівах, а хіти робляться із упевненістю.

Дуже люблю мультфільми, як взагалі все те, що мене переносить у формальний світ. Думаю, популярність анімації зросла, тому що люди з більшим задоволенням подивляться гарний добрий мультик, ніж дурний цифровий фільм. Мистецтво відрізняється від немистецтва тим, що мистецтво творить метафору, а немистецтво – нічого.

На картинах Довженка вивчив композицію фільму і, головне,  дивлячись його фільми, я навчився творити метафору.

Я зараз закінчив свою першу книгу “Смерть – це неперевірені чутки”, яка мала б бути моєю біографією, але стала романом. І зніматиму новий фільм про Панчо Вілью. Сценарій уже готовий. Це мав би бути фільм про дружбу, революцію й патріотизм.

Про The No Smokіng Orchestra

Створення групи було політичним актом. Помер Тіто, ідеї свободи поширювалися в Югославії з величезною швидкістю. А в музичному плані ми слухали багато нового, найбільше на нас впливали Clash. Хвиля неслухняності йшла сильно. Але тепер ми вважаємося однією із найбільш консервативних груп у Сербії. Життя – це диво. Воно повертає все так, що спочатку ти скидаєш авторитети, а потім ти ж їх і захищаєш. Ті, хто робив революцію у 1968-му, в 1999-му бомбили Югославію, непогано заробляли на Волл-стрит. І це природно. Спочатку ти – революціонер, потім – консерватор.

Про “Аватар”

Ми всі разом можемо стати шанувальниками фільму “Аватар”. Але навіщо нам ставати залицяльниками цього фільму, якщо є “Андрєй Рубльов”? Питання в тому, яку частину нашої особистості покриває “Аватар”, а яку “Андрєй Рубльов”.

Про політичне кредо

Мої політичні переконання – ліві, інтернаціональні. Я вірю в добру людину, вірю в утопічну картину світу, вірю в ідеалізм настільки ж, наскільки й у мораль. І це все протилежне тенденціям сучасного світу. Існує два результати нового правління світом: тоталітаризм, що буде останнім ступенем капіталізму, або влада Китаю. І в одному, і в іншому випадку не буде демократії. Тому моя теорія – велика обіцянка майбутнього людства. Я думаю, що майбутнє – у так званій солодкій диктатурі.

Про ставлення до нагород

Я не очікував жодної  нагороди, а завжди працював над фільмами так, щоб не було соромно. Ніколи не створював якихось бізнес-планів, і жоден  мій успіх не є передбачуваним. Така ж ситуація із нагородами. Але всі мої успіхи принесли мені багато радості.