Український фільм переміг у Мінську

У Мінську завершився міжнародний кінофестиваль “Лістапад”. Це огляд світового кіно, створений з ініціативи Ростислава Янковського сімнадцять років тому, проте саме цьогоріч ця традиційна подія зазнала кардинальних змін. Нова команда не лише підтримала жовтогарячий прапор “Лістапада”, але й раптом  наблизила його до європейської кіноеліти, підготувавши і жителям Мінська, і численним фестивальним гостям не лише широку географічну панораму фільмів, а й масштабну картину найсвіжішого світового кіно, що хоч і не має великої прокатної підтримки через свою некомерційність, проте є обличчям найкращих фестивалів світу.

І заслуга у цьому передовсім, мабуть, належить програмному директорові “Лістапада” Ігореві Сукманову – відомому не лише на теренах Білорусі кінознавцеві. Саме він зумів не просто зібрати вершки великих фестивалів, як це часто-густо роблять директори фестивалів менших, а відібрати усе найновіше, найрадикальніше, найнесподіваніше. Таким чином чи не “найсовковіший” на пострадянському просторі фестиваль перетворився на добірні кіноперлини.

Два обличчя “Лістапада”  

Як відомо, кожен фестиваль живе у кількох вимірах. Для Канн, наприклад, це від кутюр, світські тусовки, велетенський кіноринок, потужний бізнес і, звичайно, кіно. Мінськ так само існував у двох іпостасях, які, на перший погляд, є такими, що взаємно заперечують одна одну: державна підтримка змушує віддати данину офіціозу, тож церемонії відкриття і закриття нагадували призабуті радянські урочистості з промовами на тему “Навіки разом”, кришталевими вазами та олійними пейзажами у якості призів. Хоча якщо ми пригадаємо виступ нашого міністра культури на відкритті цьогорічної “Молодості”, то не так далеко нам вдалося від цього втекти, як здається.

З іншого боку, що стосується саме кіно, то воно було, як уже йшлося вище, на найвищому рівні. Та й те, що фестиваль відвідали Орнелла Мутті та Емір Кустуріца, надало йому міжнародного лоску.

Крім того, “Лістападу” вдалося уникнути численних недоліків пострадянських фестивалів, змістивши акценти таким чином, що головною дійовою особою стало Кіно з великої літери. Дуже хочеться побажати молодій команді надалі рухатися у цьому напрямі, щоб неподалік від нас існував фестиваль, де можна побачити усе найкраще зі світового кіно.
Україна на “Лістападі”

Україна була представлена в Мінську доволі широко і, що важливіше, якісно. Український фільм “Щастя моє”, що вже зібрав цілий оберемок нагород і взяв участь у основному конкурсі Канн, став переможцем і мінського “Лістапада”.

Жорстка картина, без лаку та буферних зон, сконструйована із історії та історій (наприклад, у фільм увійшли дві новели часів ІІ Світової війни, ніяк сюжетно не пов’язані із основною дією). Для того, щоб знати, чому ми такими стали, потрібно знати, якими ми були”, – вважає  Сергій Лозниця. Режисер не залишає глядачам ані надії, ані ілюзії. Проте залишає враження сильного кіно.

Перебуваючи з травня під зоряним дощем уваги, призів і нагород, перемігши лише два тижні тому на київський “Молодості”, картина Сергія Лозниці продовжує дивувати, захоплювати і викликати різкі дискусії. Відгуки і глядачів, і преси коливаються від “Геніально!” до “Стрічка знята у фашистській країні за фашистські гроші”. Проте думка професіоналів, зважаючи на кількість нагород, явно на боці похмурої історії про далекобійника, загубленого у російській глибинці. Крім того, і режисер Сергій Лозниця, і виконавець головної ролі Сергій Нємєц народилися у білоруських Барановичах.

Крім того, в неігровому конкурсі Україну презентував молодий режисер Максим Васянович зі стрічкою “Мама померла в суботу на кухні”. У фільмі йдеться про підготовку до останнього концерту художнього керівника Житомирської філармонії Миколи Васяновича – батька режисера. Камера стежить за головним героєм на сцені, на репетиції, за лаштунками з літровою банкою шампанського. Історія про батька і сина. Про останній концерт та перший фільм.

“Я виріс у Житомирській філармонії й задумав створити про неї документальну коротку версію. Але з часом філармонійна романтика, така нафталінова і смішна, відійшла на задній план. На передній вийшла історія моєї сім’ї. Цей фільм – розповідь про нездійсненні мрії й амбіції мого батька, який не став видатним музикантом, але став видатною людиною”, – розповідає режисер. Нагадаємо, що ця картина була показала у Львові під час “Кінолева”.

Крім того, у журі документального конкурсу був присутній знаменитий український кінодокументаліст Сергій Буковський, молоде ігрове кіно судила, серед інших, сценарист Наталія Ворожбит, а привітати фестиваль і заодно побачитися з друзями приїхав Богдан Ступка. 

Переможці “Лістапада”

Міжнародне журі кінематографістів основного конкурсу неігрового кіно ХVІІ Мінського міжнародного кінофестивалю “Лістапад” вручило свої нагороди (голова журі – Віктор Аслюк (Білорусь), а також члени журі Сергій Буковський (Україна), Світлана Биченко (Росія), Анна Ерзинкян (Вірменія), Веслав Романовскі (Польща)).

Гран-прі конкурсу неігрового кіно дісталося фільму “Жінка з п’ятьма слонами” (Швейцарія – Німеччина, режисер Вадим Ендрейко). Приз за найкращий повнометражний фільм – стрічці “Останній канатоходець Вірменії” (Вірменія, режисери Арман  Ерицян, Інна Саакян). Приз за найкращий короткометражний фільм конкурсу картині “Глибинка 35х45” (Росія, режисер Євгеній  Соломин).

Приз Мінського міськвиконкому “За яскраве втілення моральних ідеалів” був присуджений творцям картини “Прогульники” (Грузія, режисер Леван Когуашвілі).

Міжнародне журі конкурсу в складі Олександра Купріна (Росія), Сергія Рибакова (Білорусь) та Томса Трейбергса (Латвія) прийняли рішення присудити призи за найкращий повнометражний фільм картині “Останній поїзд додому” (Канада – Китай, режисер Лі Сінь Фань), за найкращий короткометражний фільм конкурсу стрічці “Чемпіон світу” (Естонія, режисер  Моніка Сіметс). Дипломами нагородили фільм “Заварюй чай” (Росія –Великобританія, режисер Ольга Коротка) – “за творчий пошук і активну політичну позицію”, фільм “Днюка” (Білорусь – Польща, режисери  Андрій Кутило, Олександр Наливайко) – “за універсальність режисерської професії”. Нагадаємо, що цей фільм став кращим документальним фільмом на цьогорічному “Кінолеві”.

У конкурсі молодого ігрового кіно “Молодість на марші” перемогла картина братів Вега з Перу “Жовтень”.

Спеціальні дипломи конкурсу “Молодість на марші” присуджені таким картинам: диплом “за танець із реальністю” фільму “Всі ви капітани” (Іспанія, режисер Олівер Лакс), диплом “за втілення теми волі” фільму “Удаан” (Індія, режисер Вікрамадітія Мотване).

Гран-прі XVІІ Мінського міжнародного кінофестивалю “Лістапад”, як ішлося вище, професійне журі, яке очолював литовський режисер Шарунас Бартас і до складу якого входили кінознавець Кірілл Розлогов та актриса Єлєна Корєнєва з Росії, дістався українській картині “Щастя моє”.

Спецприз журі одержав режисер із Киргізстана Актан Арим Кубат за картину “Свєт-аке (“Викрадач світла”)”.

Крім нагород професійного журі конкурсів ігрового й неігрового кіно, були вручені спеціальні призи кінофоруму.

Спеціальним призом президента Республіки Білорусь “За гуманізм і духовність у кіно” відзначено картину “Брат” режисера з Венесуели Марселя Раскіна. Цей же фільм одержав і приз глядацьких симпатій.

Спеціальний приз “Разом” присуджено спільному російсько-білоруському кінопроекту “Брестська фортеця”.

Приз Гільдії кінокритиків і кінознавців Білоруського союзу кінематографістів за найкращий ігровий фільм дістався грузинській картині “Прогульники” режисера Левана Когуашвілі, за найкращий неігровий фільм – білорусько-польській роботі “Днюка”.

Львів – Мінськ – Львів 

Кірілл Разлогов,
кінознавець, член журі основного конкурсу:

– Фестиваль не виявився клоном більшості кінофестивалів, що відбуваються на пострадянському просторі, які бідно збирають щось для конкурсної програми. “Лістапад-2010” “зміцнився, відбувся і відбувся саме як фестиваль світового кіно.

Ігор Сукманов,
програмний директор “Лістапада”:

– Цього року  нам хотілося навести порядок, додати системності. Не подумайте, що ми всі все перевернули – зберегли ідею фестивалю фестивалів (глядачам пропонуємо кінематографічні вершки). Тому в центрі нашої уваги кращі стрічки цих регіонів, багато з яких заявили про себе на фестивалях класу А. Всі роботи поєднує те, що вони мають унікальний почерк. “Щастя моє” Сергія Лозниці – один із найбільш суперечливих фільмів нашої програми. Картина явно здобуде неоднозначну оцінку. Стрічка, названа багатьма російськими критиками “чєрнухой”, стає твором мистецтва. Це дивна картина, де містицизм витікає не з авторських фантазій, а виникає в самій реальності, що ще більше лякає й насторожує, викликаючи стан внутрішнього дискомфорту. Головний плюс таких робіт, що коли життя ставить страшні питання, то кіно допомагає знаходити відповіді.

Сергій Лозниця,
режисер фільму “Щастя моє”:

– На глядача потрібно справити враження. Враження не повинне залишати людину. Воно вимагає міркування: що мене так вразило, що не можу забути про цю подію? Міркування приводить нас до певної думки. Думка приводить нас, як результат рефлексії, до рішення. А рішення залежить від нас.