Еван Мак-Грегор, британський актор, про кіно та політику

Актор Еван Мак-Грегор володіє надзвичайно широкою  палітрою ролей: від  артхаузного “Транспоттінга” до “Зоряних воєн”, від мюзиклу “Мулен Руж” до гей-комедії “Я люблю тебе, Філіппе Моррісе”. Однією із останніх його акторських робіт стала головна роль у картині Романа Поланського “Привид”.

Саме цей фільм режисер домонтовував, перебуваючи у швейцарській в’язниці, що аж ніяк не відбилося, як це не дивно, на якості роботи. 

У “Привиді”, за романом Роберта Гарріса, Мак-Грегор зіграв журналіста-невдаху, якому пропонують заробити грошей. Він має написати книгу мемуарів прем’єр-міністра, який пішов у відставку. Гонорар великий, але попередник найнятого автора загинув за підозрілих обставин. Для роботи герой Мак-Грегора вирушає на ізольований острів, де живе колишній політик. Саме там герой випадково вникає у таємні справи,  і тепер уже його життя опиняється під загрозою.

Актор представляв картину на Берлінале, де кореспондентові “Пошти” вдалося, разом із іншими представниками фестивальної преси,  поставити йому кілька запитань. Перше стосувалося Львова, який він відвідав, здійснюючи навколосвітню подорож на мотоциклі. На жаль, актор не подорожував Львовом і, лише переночувавши у готелі “Жорж”, вирушив далі.

– Еване, можливо, Вам не звикати, але для Вашого персонажа, напевно, було страшно опинитися далеко від цивілізації, на острові, де завжди штормить?

– Зйомки відбувалися взимку, і такого не забудеш. У мого “роботодавця” по фільму цілком сучасна вілла, з обслугою, охоронцями, з новітніми системами безпеки. Але перебуваючи настільки далеко, на острові в океані, цей будинок схожий на середньовічний замок. А погода... Постійно дощить, вітряно, холодно. Ні, один раз, пам’ятаю, виглянуло сонце: але все одно нам довелося чекати, поки його закриють хмари. Ми навмисно шукали погану погоду. Мерзнули під дощем на вітрі. Думаю, це кіно не можна було знімати при мирному блакитному небі, пропало б відчуття ізоляції, похмурості того, що відбувається. Клаустрофобія відчувається, навіть коли ви, здавалося б, існуєте поза приміщенням.

– А роботі похмура погода не заважає, натхнення не пропадає?

– Радше, навпаки. Розумієте, якщо ви знімаєтеся далеко від дому, відірвані від родини, то мимоволі максимально концентруєтеся на роботі. Але коли до того ж зйомки відбуваються у такому сумному місці, де більше й зайнятися немає чим, то викладаєтеся на всі сто!

– Створюється враження, що відсутність арештованого Романа Поланського на прем’єрі фільму згуртувало вашу команду. Вам, як і іншим, сподобалося працювати з режисером?

– Не те слово, я був захоплений роботою. На майданчику Роман бризкає енергією, намагається домогтися від акторів і всієї групи найкращого результату. Дійсно, це ганьба, що його немає на прем’єрі. Це його фільм! Його – в тому розумінні, що він за все в ньому відповідальний: від рухів камери до акторської гри. Відсотків на 50 мій перформанс – заслуга Поланського.

– Як актор, Ви могли додати до ролі якісь власні міркування чи чітко дотримувалися вказівок постановника?

– У мого персонажа дійсно є щось від привида. В історії не говориться, звідки він узявся, що він взагалі за тип. Тому це був виклик – додати привидові плоті, викликати в глядача симпатії до нього як до живої людини, зокрема й за допомогою гумору. Поланський пропонує кожному акторові такі цікаві ідеї, що ти тільки радий їх втілювати! Я міг скільки завгодно виступати зі своїми ідеями, але врешті переконувався, що мав рацію саме режисер.

Як маестро, Роман тримає в руках усі нитки проекту. І мій персонаж склався із зібраних з його допомогою деталей. І спостерігати за створенням картини захоплювало – при увазі до кожної деталі в нього таке чітке бачення того, що повинно в підсумку вийти!

– Ваш персонаж не приховує, що скептично ставиться до сучасних політиків. Ви поділяєте його почуття?

– Політики ухвалюють історичні рішення, життєво  або смертельно важливі для нас. А потім ідуть у відставку, починають виступати з промовами або робити гроші й уже ніби не відповідають за те, що накоїли, перебуваючи при владі. По-моєму, це обурливо. Отож, у нас дуже актуальне кіно.

– У Вас дуже широкий ролевий діапазон. Від воїна-джедая до сучасного журналіста. Що найбільше допомагає Вам перевтілюватися?

– Костюми. Наприклад, мій одяг і в “Зоряних війнах”, і в “Ангелах та демонах” надає героєві своєрідного статусу, навіть, сказав би, релігійного. Якщо надягти сутану священика й зайти в зал, де повно людей, то до тебе автоматично будуть ставитися з повагою. Одягнеш джинси й футболку – і ставлення буде зовсім іншим.

– Ваші герої часом наділені великою владою. Ви також прагнете мати її?

– Не особливо. Я з такими речами не дружу. Мені подобається бути успішним. У мене вдала кар’єра, я забезпечую родину... Але що стосується влади, я... Намагаюся придумати приклад... Та яка влада? У мене й асистента свого немає... На мене ніхто не працює, я ніким не керую, не віддаю наказів.

– Ви працюєте з різними режисерами. Є між ними щось спільне з акторського погляду?

– Нічого спільного! Всі режисери різні, й у цьому вся принадність моєї професії. Не буває однакових зйомок навіть двічі. Мені взагалі дуже пощастило, я знімався у видатних режисерів. Із деякими, невидатними, також нормально працювалося. Бувають режисери-технарі, які не вміють працювати з акторами, тому доводиться покладатися тільки на себе. Інші знають, що сказати акторові, але в них кульгає загальне бачення фільму. Але є й рідкісні винятки, які вміють й те, й інше. Роман як раз і належить до другої категорії. Поланський – дивовижний режисер. Описати це неможливо. Він ставить перед кожним актором надскладні завдання. Ми викладалися на сто відсотків – і актори, й знімальна група. Він вичавлює з тебе всі соки, поки його не влаштує сцена. Фантастична людина.

Довідка

Еван Гордон Мак-Грегор народився 31 березня 1971 року в місті Кріф, Портшир, Шотландія. Уже в дитинстві він точно вирішив для себе, що неодмінно стане актором – мало хто із сучасних зірок міг би похвалитися такою впевненістю у своєму майбутньому.

Еван вчився зі своїм братом Коліном у приватній Академії Морісона, де їхній батько Джим був викладачем фізкультури. До здійснення своєї мрії стати актором Еван наблизився тільки в 16 років, коли, зі схвалення батьків, пішов зі школи й влаштувався на роботу в театр “Perth Repertory”. Спочатку йому доводилося пересувати декорації й виконувати іншу чорну роботу за 50 фунтів на тиждень, але незабаром він приєднався до трупи акторів і зіграв головну роль у спектаклі “Послання в Індію”.

Діставши деякий досвід гри на сцені, Мак-Грегор вступив до Лондонської школи музики й драми для вдосконалення своєї акторської майстерності. Безпосередньо перед закінченням цього навчального закладу йому запропонували роль у телефільмі “Губна помада на твоєму комірці” Деніса Поттера. Після участі у ще одному телевізійному проекті “Famіly Style” Еван нарешті потрапляє на великий екран, знявшись у картині за участю Робіна Вільямса “Бути людиною”. У 1994 Денні Бойл знімає трилер “Неглибока могила”. Але справжній перелом у кар’єрі актора відбувся тільки через два роки, з виходом на екрани культової молодіжної стрічки “На голці” (Traіnspottіng). Основні роботи в кіно: “Останнє слово” (2010), “Привид” (2010), “Амелія” (2009), “Ангели й демони” (2009), “Божевільний спецназ” (2009), “Я люблю тебе, Філліпе Моррісе” (2009), “Провокатор” (2008), “Мрія Кассандри” (2007), “Міс Поттер” (2006), “Сцени сексуального характеру” (2006), “Зоряні війни” (2005, 2002, 1999), “Острів” (2005), “Велика риба” (2003), “Мулен Руж” (2001), “Свідок” (1999), “На голці” (1996), “Емма” (1996).