Напередодні відкриття виставки вітражу Наталі Гайдаш “Погляд крізь серце” (що відбулося  у галереї “Зелена канапа”)  у Львівській національній академії мистецтв, за словами професора Ореста Голубця,  гаряче сперечалися про те, який саме фах свого часу дівчина здобула у її стінах – художника-скляра чи художника-монументаліста. Адже саме праця з кольоровим склом стала для випускниці кафедри монументального живопису Наталі Гайдаш суттю її творчого існування.

Інша несподіванка чекала авторитетних фахівців безпосередньо на урочистості: усі 14 виставлених творів художниця зробила уже після свого вступу до Національної спілки художників України. А відтоді минув лише місяць.

“Люди дуже часто схильні стогнати, що те не так  і се не сяк, – ділилася думками Наталя Гайдаш із “Поштою”. – Для мене, Риби за гороскопом, важливо було сказати, наскільки необхідно для людини залишатися собою за будь-яких обставин і  бути налаштованою на позитивне сприйняття світу. Дуже хочу вірити, що це мені вдалося”.

Як зауважила на відкритті виставки директор “Зеленої канапи” Олеся Домарадзька, Наталя Гайдаш належить до художників, які дуже послідовно і прогресивно працюють. Тобто кожна подія у біографії цієї авторки – це крок вперед чи вбік порівняно з тим, що художниця показувала раніше. “Погляд крізь серце” – експозиція емоційна, – каже  Олеся Домарадзька. – Але ці емоції загорнуті в геометрію, символізм та інші характерні для цього авторського проекту речі”.

А головне – вони глибокі і свідчать не лише про враження від світу, а й про внутрішню авторську культуру. Що цікаво, художниця вибирає для праці саме кольорове скло через переконання: контрасти кольорів створюють відчуття руху. І головне – відчуття, що життя триває.

“Серце митця – наче антена, – цитує Наталю Гайдаш анотація до виставки. –  Кожен художник сприймає світ очима мільйонів людей, ці імпульси проходять крізь серце та матеріалізуються в найбільш актуальній для конкретної  творчої особистості формі”.

Форма, облюбована Наталією Гайдаш, дозволяє багато. А техніка “тіффані”, коли вітраж “дістав можливість бути об’ємним, фактурним, дрібним у деталях” – ще більше.  Цю художницю, яка творить, переважно опираючись на відчуття, а не на попередні ескізи, завжди цікавила можливість експериментів. І скло, як вважає сама, таких дає більше, ніж досить.

“Мені здається, що до того, аби осягнути душу скла, постійно треба доростати, – каже художниця. – Іноді є враження, що вона тобі вже цілком зрозуміла. Однак це – омана. Єдине,  у чому не помилишся ніколи: скло завжди несе світло”.

До речі, уже незабаром художниця має намір запропонувати увазі львів’ян чергову – шосту – персональну виставку, де спробує скло поєднати з текстилем.