Художник відтворив у макетах 121 храм України

Епіграфом до виставки макетів дерев’яних церков України ХVII – XIX століть (переважно – церков Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини та Закарпаття) у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України невипадково взято слова митрополита Андрея Шептицького “Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою і невтомною працею любіть Україну”. Адже автор виставки, працівник цього музею Михайло Яськович саме такий – тихий, скромний чоловік, що має нестандартне захоплення: увесь свій вільний час він приділяє відтворенню із прутиків церков України – тих, які ще існують, і тих, про які знаємо лише зі старих фотографій. Цією виставкою Михайло Яськович відзначає власне 50-річчя.
“До нашого музею цей художник прийшов працювати десять років тому, – розповідав на відкритті виставки завідувач експозиційного відділу згаданої установи Андрій Колотай. – І що вагомо, саме в стінах нашого музею народилося його захоплення дерев’яними сакральними пам’ятками України. Більше – за це десятиріччя художник Михайло Яськович збудував у нашому культурному осередку близько чотириста чужих тимчасових експозицій. А ця – 35-та персональна виставка вже в його біографії”.

Якщо озирнутися у минуле, то ідея творити щось зі звичайних дерев’яних прутиків прийшла до художника Михайла Яськовича, коли його синові Маркіянові було два рочки. “ Тату, зроби забавку”, – просив малий. І тато зробив. Спочатку макет справжнього корабля, що викликало у дитини море щирої радості. А далі трамвай, поїзд, робот… Аж поки не з’явилося відчуття – він спроможний зробити щось більше.

Нині художник – автор 121 макета храмових споруд, всі з яких могли би стати сюжетом окремого своєрідного музею. Що цікаво, усіх їх Михайло Яськович (за відсутності майстерні) наразі тулить у власному домі.  Цікаво й інше – на відкритті виставки директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк пообіцяв, що у відремонтованих  залах Музею етнографії на площі Ринок обов’язково буде  місце і під дерев’яні храми Михайла Яськовича. Адже вони наочно демонструють різні школи та типи сакрального будівництва.

“Кожна наступна церква для мене починається з того, що їду до лісу і нарізаю з кущів потрібних прутиків, – свого часу розповідав мені Михайло Яськович. – Тоді сушу їх, бо мокре дерево обов’язково покрутить. А далі беруся за інтер’єр. Уже давно вирішив, що церква має бути відповідною не лише ззовні, а й усередині. За допомогою креслення, основи, каркасу, прутиків та клею ПВА відтворюю церкву такою, якою вона є. Однак і це ще не кінець. Адже кожна церква існує не сама собою. Біля неї є дзвіниця, кущі та дерева, огорожа – і це теж треба показати. І справа не в якихось особливих секретах творчості, а в переконанні, що за бажання людина може зробити усе, що захоче. Єдине – треба мати терпіння.  І це велике душевне піднесення усвідомлювати, що власними руками можеш зробити церкву”.