Валерій Маренич, музикант, про долю легендарного тріо, індивідуалізм та сучасну публіку

Одним із хедлайнерів фестивалю пісні "Бескиди", що відбудеться в Сколе цими вихідними, виступить Валерій Маренич. Учасник тріо, яке в 1970-ті стало справжньою легендою далеко за межами України, новим словом тогочасної "естради", в якому поєдналися фолькові інтонації та популярні ритми, й сьогодні мешкає в Луцьку. Незважаючи на чутки, які впродовж останнього десятиліття вперто стверджували, що Мареничі вже давно емігрували до Канади. Ба більше, в роз­мові з кореспондентом "Пошти" Валерій Маренич спростував і більш достовірну інформацію про причини розпаду тріо наприкінці 2004 року. Хоча на розмову погоджується неохоче - якраз відмовив у інтерв'ю одному із столичних телеканалів: "Краще за Слабошпицького все одно не скажу. Я інтерв'ю не даю - я даю концерти".

- У засобах масової інформації свого часу було чимало балачок і версій про те, чому Мареничі "розбіглися". Насправді тріо не розпалося у стислому розумінні, до цього потрібно також підходити артистично. Просто кожен член будь-якого справжнього мистецького колективу - це індиві­дуальність. І в решті-решт, мріє реалізувати передовсім себе.

Нагадаю, що я виступав із сольними програмами ще до того, як утворилося тріо. Їздив із піснями по цілому тодішньому Радянському Союзі й тріш­ки знав, що таке джаз, фольк, кантрі. В якийсь момент нас зацікавила різна тематика. Антоніну - "класичний" народний репертуар, мене - повстанські пісні, а також твори інших народів - білоруські, польські. І кожен пішов своїм шляхом. До речі, схожа ситуація трапилася і в квартеті "Явір". Тобто, це на загал закономірно. Соліст має більше можливостей, розвивається швидше.

- Один із ваших сольних альбомів має назву "Пісні волинських авторів". Парадокс у тому, що вас - ще як учасника тріо, а згодом як соліста, можна назвати "волинським патріо­том", хоч родом ви з Кривого Рогу...

- Так, я народився у Кривому Розі, де співіснували на одній землі дванадцять різних національностей. Можливо, звідси моє зацікавлення піснями різних народів. Однак і справді охоче співаю пісні волинських авторів, як і львівсь­ких. Вважаю, що їх потрібно підтримувати, цікавитися їхньою творчі­стю. Зрештою, вони й відчувають схоже до мене, до моєї публіки. Київські автори дихають уже зовсім іншим повітрям, розмовляють іншою мовою.

- Схоже, найчастіше ваші концерти відбуваються саме у Львові та на Львівщині?

- І справді. Мене тут гарно приймають, у мене тут багато друзів. Аж сльози на очі навертаються під час кожної зустрічі. А приїхав зі Львова - і зразу в голові народжуються нові теми, нові ідеї. Адже ми живемо в піснях. І я дуже вдячний львівській публіці. Також традиційно маю багато своїх шанувальників за океаном. Гадаю, що коли б частіше звучали мої твори на радіо, по телебаченню, то й із концертами запрошували би більше. Проте, телебачення зараз має, на жаль, зовсім інші пріоритети...

- Вас часто просять на концертах заспівати щось із репертуару "Тріо Мареничів"?

- Звичайно, що просять, хоча й знають, що ми вже багато років не виступаємо разом. Переважно замовляють "Чом ти не прийшов". До речі, ця пісня так сподобалася моїм польським друзям, гурту "Братанки", що вони зробили її переклад і також часто виконують.

- А роялті за виконання чи трансляцію давніх пісень тріо отримуєте?

- З авторськими винагородами в нас "туман-туман"... Ситуація і справді незрозуміла. Наприклад, не лише в Україні, але й скажімо, в Канаді часто звучать і пісні тріо, і мої сольні твори. Мені це приємно, важливо, але от авторські гонорари отримую дуже рідко.

- Як складаються сьогодні ваші стосунки із іншими учасниками тріо? Антоніна Маренич у кількох інтерв'ю характеризувала їх не надто райдужно.

- Стосунки - суперкляса! В мене є своя халупа, так би мовити творча майстерня, і я, на щастя, можу там працювати хоч і о третій годині ночі. Я багато що за ці роки переосмислив, передумав, підібрав новий репертуар. На сьогодні записав уже шостий сольний альбом.

- Після того, як 2003 року Леонід Кучма своїм указом присудив усім учасникам тріо звання "Народних артистів України", чимало розмов велося про вирішення вашого "квартирного питання" в Луцьку. Сьогодні ситуація якось змінилась?

- Я чув, що Антоніна щось там просила. Але, на жаль, досі ми нічого не отримали. Та я не надто стежу за цим, адже, як уже говорив - маю свою творчу майстерню. І мені цього вистачає.