Нурі Більге Джелан, режисер, про фотографію, куріння та Тарковського

У рамках фестивалю "Кіно без меж" у "Коперніку" глядачі мали змогу подивитися картину турецького режисера Нурі Більге Джелана "Пори року". Ця картина, як і його "Відчудження" та "Три мавпи", брала участь в основному конкурсі Кан­­нського кінофестивалю. Усі фільми були відзначені тими чи іншими нагородами. В такому тотальному успіхові немає нічого дивного: добре відомий професіоналам, і на жаль, менше - широкому загалу, Нурі Більге Джелан відріз­няється візуальною довершеність побудови кожного кадру, ретельною роботою з акторами та умінням аналі­зувати та досліджувати загальнолюдські проблеми.

festival-cannes.fr

Картина "Пори року" стала лауреатом премії ФІПРЕССІ

festival-cannes.fr

Фільм "Три мавпи" отримав у Каннах приз за найкращу режисуру

Щоправда, хоч поспілкуватися із ним мені вдалося двічі, у 2006-му, коли він показував свої "Пори року" та у 2008, коли його "Три мавпи" вважалися головним претендентом на "Золоту пальмову гілку" (у підсумку вони отримали приз за режисуру), режисер не надто охоче контактує із пресою.

- Це правда, що ви не любите давати інтерв'ю?

- Швидше, недолюблюю. Я намагаюся все, що потрібно, говорити у фільмах.

- У такому випадку як ви ставитеся до кінокритики?

- Думаю, вона потрібна. Іноді кінокритик знаходить у картині щось таке, про що я і не підозрював. А ще цікаво почути чиюсь думку.

- Чому ви завжди розповідали історії про людей, близьких вам, а у "Трьох мавпах" вирішили розповісти про кризу в цілком чужому для вас середовищі?

- Сам не знаю. Мені завжди здавалося, що криза є кризою, не залежно від того, у якому середовищі вона трапляється. Проте якщо це помітно, то я, напевно, не достатньо перейнявся своїми героями.

- Чому "Три мавпи"?

- Ця назва має скеровувати глядача до японської притчі про мавп: "нічого не чую, нічого не бачу, нічого не скажу". Адже кожен із героїв картини займається своїми переживаннями і не помічає інших, вони не спілкуються між собою.

- Наскільки "Пори року" автобіографічні?

- Автобіографічними є всі мої фільми.

- У ваших фільмах контрастує й сучасна, і стара Туреччина. Яка для вас є ближчою?

- Я намагаюся зменшувати контрасти між ними. У "Порах року" намагався не надто наголошувати, що східна Туреччина бідна. Мені здається, що коли герой зосереджений на власних проблемах, усе виглядає однаково. Фінал знімав на Сході не заради контрасту, а для того, щоб зняти сніг. У снігу все ви­глядає контрастнішим.

- Ваші картини настільки візуально довершені, що, здається, сюжет для вас не є важливим. Це правда?

- Насправді для мене найважливіше - добра гра акторів. Щоб цього досягнути, ми ретельно проробляєму усі деталі біографії героїв. Міркуємо, що з ними було, що буде. Мені потрібно, щоб герої були живими, я готовий тижнями придумувати історії із їхнього життя, влазити у їхню шкіру.

- А зображенням, виходить, займається оператор?

- Частково. Але я все пов­ністю контролюю.

- Як ви будуєте кожен кадр?

- Інтуїтивно. Я вирішую все в процесі. В мене немає попереднього плану.

- Комерційна складова кі­нопроцесу вас зовсім не цікавить?

- Зовсім. Я знімаю за малі гроші, які мені не потрібно "відбивати" у прокаті. У Туреччині не потрібно мати великі гроші, щоб знімати кіно. Тим більше, що  працюю із цифровою камерою. Правда, такі зйомки спричиняють проблеми під час монтажу. Потім потрібно багато працювати над корекцією кольору.

- А глядачі вам теж байдужі?

- Як і будь-який режисер, я знімаю перш за все для себе. Інакше вийде не мистецтво, а атракціон.

- Чому ваші герої так багато курять?

- Я думаю, що людина курить, коли відчуває слабкість, коли нервується і невпевнена у собі. Я показую куріння, щоб оголити емоції.

- Хто є вашими кумирами у режисурі?

- Насамперед Тарковський. Особливо його "Дзеркало". Са­ме він спричинився до мого рішення стати режисером. І він завжди залишається актуальним.

- Як ви готуєтеся до зйомок?

- Спочатку пишу приблизний сценарій. Я просто роблю для себе нотатки. Потім на майданчику багато змінюю. Біль­шість ідей виникає під час зйомок.

- Ви ніколи не знімаєте за чужими сценаріями?

- Я би хотів. Але в мене не виходить.

- Ви починали як фотограф. Чи продовжуєте займатися фотографією?

- Звичайно. Саме фотографія є чистим мистецтвом, вона дає змогу працювати на самоті. Навіть при тому, що я знімаю з дуже малою групою, все одно  не залишаюся сам на сам із собою. Наприклад, "Пори року"  знімав довго, адже доводилося чекати змін пір року. Я був занятий тривалий час, довго був серед людей і це мене гнітило.

- Три ваших фільми взяли участь у Каннському фестивалі. Це важливо для вас?

- Звичайно. Участь у Канн­ському фестивалі забезпечує картині дуже добрий старт.