Учасники гурту “Вася Club” про невичерпність гонтарської творчості та корпоративну популярність

Однією із найцікавіших подій музичного життя Львова минулого тижня став виступ-повернення гурту “Вася Club”. Нагадаємо, після смерті харизматичного лідера колективу, барда Василя Гонтарського в лютому 2007-го, це вперше “Вася Club” презентував свою творчість у Західній Україні. Із знайомих облич “Вася Club” львів’яни побачили акордеоніста Марлена Мамутова та тромбоніста Олексія Сагітова. За ударною установкою був Євген Селезньов, сольними гітарними партіями тішив Стас Луцький, за злагодженість усього відповідав бас-гітарист Валерій Мельников, а саксофонових “родзинок” додавав молодий, але вже відомий у джазових колах соліст, лауреат конкурсу “Чарівна флейта” Павло Гузєв. Роль фронтмена перейняв на себе новий “Вася” – Василь Колекціонов, відомий ще за участю у легендарній “Кобзі”.

“Пошті” вдалося поспілкуватися із музикантами під час їх перебування у Львові. Звісно ж, перше запитання стосувалося самої ідеї зібратися знову, її етичної та естетичної сторін.

Про головне у старих піснях

– Щодо проектів, які продовжують сценічне життя після смерті лідера, існують різні думки, що розділяються, навіть коли йдеться про такі всесвітньо відомі групи, як “Queen”.  Коли вирішив зібратися знову “Вася Club” і чия це ініціатива? Хто запросив у групу Василя Колекціонова?

Валерій Мельников: Це було рішення колегіальне, до якого були причетні всі, хто виступав свого часу із Гонтарським. До річниці смерті Василя відбувся концерт, на який випадково навідався інший Василь – Колекціонов. Сів зіграти на барабанах. Потім ми почули, що він теж може добре співати, і запросили до нас.

Найголовніше, що після смерті Василя Гонтарського ніхто й не планував ховати його творчість, бо це просто неможливо. Цей рік паузи був потрібен для того, аби все “переварити”, вирішити, що робитимемо. А потім із новими силами і з новим саундом запросили нових людей, трохи поміняли музичну концепцію.

– У якому напрямку?

В.М.: До того етнічного саунду, що в нас уже був, додалося більше рокового. Сьогодні ми вже позиціонуємо себе  не як етноколектив, а як український рок-н-рол колектив на етно-основі з елементами міського шансону. Щось таке приблизно в нас виходить, якщо зібрати докупи всі думки наших слухачів.

– Чи змінюватимете, відповідно до стилю, репертуар, щось додалося чи додасться до нього, крім  творів Гонтарського?

В.М.: Наразі звучать лише його твори. Адже й назва гурту “Вася Сlub”, тому це винятково творчість Гонтарського, але з подачі сучасних музикантів.

– За час існування групи в повному складі вдалося записати лише дві платівки – “Хіпан” і “Конокрад”. Уже після смерті Василя Гонтарського  вийшло ще кілька дисків (наприклад, “Руський альбом”) з ремастерингами та менш відомими композиціями, записаними в “домашній” атмосфері. Чи включили вони в себе все, що він зробив за життя, чи є ще, можливо, невидані пісні?

В.М.: У Василя залишилося ще дуже багато невиданого матеріалу. Ми маємо до нього доступ, спілкуємося з його племінницею, яка володіє усією інформацією. Є також людина, котра спеціально цим займається. А в нас є права на виконання творів Василя Гонтарського.

Про особливу відповідальність перед Львовом

– Ваш виступ у Львові анонсували як перший у Західній Україні. А де ви найчастіше виступаєте останнім часом?

Олексій Сагітов: Якщо пригадувати лише недавні, то це виступи на фестивалях “Країна мрій”,  “Трипільське коло”. Також постійно граємо в київських клубах, на корпоративах.

– У вас є якісь особливі сподівання чи очікування стосовно львівської публіки?

В.М.: Сподівання лише найкращі. Я думаю, що це той регіон України, де дуже добре сприймають і розуміють творчість Василя Гонтарського. А на нас це накладає доволі серйозну відповідальність. Концерт відбувався на сцені філармонії, де трохи не клубна атмосфера, але це не вплинуло на настрій. Все одно було весело.

Стас Луцький: А в нас нудних концертів і не буває.

– Слушно припустити, що після смерті Василя Гонтарського сере­довище шанувальників “Вася Club” розділилося. Одні категорично відмовлялися вірити в можливість успішного реюніону: прикладів, коли групи після смерті лідера далі виступали, не надто багато й на світовій сцені. Інші, навпаки, з нетерпінням очікували презентації оновленого складу “клубу”. Ви якось це відчули за складом своєї аудиторії?

С.Л.: Досить цікаво за цим спостерігати.  Здається, нас більше почали слухати молоді дівчата (сміється) та й узагалі молодь,  років так від шістнадцяти.

– Ви самі якось можете пояснити феномен популярності гурту “Вася Club”? Адже тривалий час Гонтарський творив у буквальному сенсі в андеграунді й доволі пізно почав виносити свої композиції на широку публіку. Вона, своєю чергою, моментально підхопила “Вася Club” хвилею популярності...

Про “свого” Васю

В.М.: Ми з цією людиною, з Гонтарським, прожили досить серйозний кавалок часу. Й ми відчуваємо цей світ приблизно так само. Ця музика йде просто від душі. І ми цю музику граємо, а люди сприймають.  Ось чому вона всім така близька. Кожна пісня Василя – це описаний кусок життя.

– Навіть “Травень знов шаманить квітами”?

О.С.: І ця теж. Я з Василем був із самого початку виступів. А познайомилися ми, до речі, в Києво-Печерській лаврі.  Це теж можна було сприйняти як знак.

– А Василь Колекціонов був особисто знайомим із Гонтарським?

Василь Колекціонов: На жаль, ні. Я прийшов лише на річницю смерті Василя і там познайомився з хлопцями. Сів за барабани і зіграв. Перед тим його пісні в “клубі” співали інші люди. Ті, котрі хотіли співати.

В.М.: А з нами й грають тільки ті люди, які хочуть грати. Ми нікого не тримаємо, наприклад, гонорарами. Це люди, які сьогодні приїхали на концерт, вони захотіли приїхати.

С.Л.: Я, наприклад, за життя Гонтарського не мав нагоди з ним грати. Взагалі-то, я  рок-гітарист. Василь не раз говорив, що треба нам разом зіграти, але не вийшло. Адже він не просто грав на гітарі, він ще творив і співав. А ще зібрав колектив справжніх професіоналів, однодумців. Тоді я навіть  мріяти не міг про участь у “Клубі”. Й лише після смерті Гонтарського, коли ці однодумці вирішили продовжити його справу і не розпускати гурт, покликали мене.  Хоча, відверто кажучи, спочатку я думав, що це не зовсім для мене.

– Чи уявляєте собі запис альбому – вчергове з музикою Василя Гонтарського, але вперше без Василя Гонтарського?

– Такий альбом був би цілком можливим, сподіваємося, настане час і ми його запишемо. Але зараз ще трохи рано про це говорити.

– Чим ще відрізнявся “Вася Club”, то  це інтернаціональним складом. Акордеоніст  Марлен Мамутов – кримський татарин, тромбоніст Олександр Сагітов – узбек, Стас Луцький – росіянин... Певний “інтернаціонал” полягає й у тому, що кожен із музикантів задіяний у ще якихось проектах, цілком різних за стилями – від джазу до року. Збираючись на репетиціях, ви часто сперечаєтеся?

– Так. Але тільки з творчих питань (сміються).