Пірс Броснан, актор, про політику, політиків та Джеймса Бонда

На полицях львівських крамниць з’явився фільм, що ще до свого виходу наробив багато галасу, – “Привид” Романа Поланського. Річ у тому, що режисерові довелося домонтовувати стрічку... з тюрми.

Прем’єра картини, яка розповідає про письменника-привида або, як частіше кажуть у нас, літературного раба, відбулася на цьогорічному Берлінале. За відсутності режисера, який не зміг приїхати на фестиваль з тієї ж причини, з якої не міг до кінця змонтувати фільм, як заведено, у монтажній, виконавцям головних ролей – Пірсу Броснану та Єну Мак-Грегору – довелося грати першу скрипку не лише у фільмі, але і на зустрічах з пресою.

Під час роботи над мемуарами екс-прем’єр-міністра Великобританії найнятий автор (Єн Мак-Грегор) випадково проникає у політичні секрети. Його життю загрожує небезпека. У ролі колишнього глави уряду виступив “агент 007” Пірс Броснан. Цікаво, що за сюжетом фільму його героя підозрюють саме у тому, що він працював на розвідку. Правда, у випадку із “Привидом” – на американську.

Кореспондентові “Пошти” у Берліні вдалося поспілкуватися із актором.

– Зрозуміло, що Ваш герой – вигаданий. Проте мимоволі напрошуються паралелі з реальними людьми, насамперед із Тоні Блером. Чи Ви свідомо це зробили?

– Я прочитав книгу Роберта Гарріса, ще до того, як зустрівся з Романом Поланським. Коли ми обговорювали, яким має бути мій персонаж, то я просто запитав у режисера: я граю Тоні Блера? Роман пояснив, що я повинен зіграти характер, виписаний у книзі й сценарії, – універсального політика, а не конкретну людину. І це мене дуже втішило. Я підійшов до образу Адама Ленґа, прем’єра з “Привида”, як до шекспірівського короля. Знаєте, шекспірівські герої усяке витворяли у його п’єсах, але це не означає, що так було в реальності. Я спробував зрозуміти, що в нього всередині, що він відчуває за цих обставин, якими є його стосунки з найближчим оточенням – з помічниками, з автором його мемуарів, врешті, із дружиною: він ніби її кохає, але дозволяє собою маніпулювати.

– Вам подобається Ваш герой?

– У Ленґа є привабливі риси, але він обманює себе, що робить усе якнайкраще для країни. І цей самообман мене відштовхує. Але, повторюся, неправильно розглядати прем’єра у відриві від оточення – це ж справжній тераріум. Або осине гніздо. Роберт Гарріс у книзі дуже добре все це описав.

– Вам завжди вдається знаходити позитивне в негативному?

– Намагаюся це робити.

– За останні кілька років Ви зіграли різнопланові ролі, але для багатьох людей і надалі асоціюєтеся із Джеймсом Бондом. Наскільки важко позбутися цього образу?

– Щоразу, коли берешся за такий персонаж, ти підставляєш шию під гільйотину. Але мені зовсім не потрібно “позбуватися” Бонда. На зйомках фільмів про агента 007 було чимало гарних моментів, спогади залишилися приємними. І потім я зробив багато хоч і не таких масштабних, але, по-моєму, досить вдалих проектів, як, наприклад, “Афера Томаса Крауна”, “Матадор” тощо. Тепер я намагаюся вибирати лише ті ролі, які мені подобаються.

– Хто виконував трюки?

– Звичайно, у “бондіаді” більшість трюків під силу лише професійним каскадерам. Я пристойно катаюся на гірських лижах, але стрибати із трампліна, кілька разів перевертаючись у повітрі, ще не навчився. Під час зйомок епізодів, де за мною женуться терористи у французьких Альпах, нам допомагав швейцарський гірськолижник, призер міжнародних змагань. Та і йому це легко не далося. Але в бійках я беру участь тільки сам. Інакше навіщо братися за роль секретного агента?

– Але Ви ризикували отримати травму!

– Глядач платить за те, щоб дивитися на актора, а не на каскадера.

– У житті Ви з технікою теж на “ти”, як і агент 007?

– Ні, я вчуся. Нещодавно сів увечері до комп’ютера, увійшов в інтернет і... відшукати «дорогу назад» зумів лише о 9-ій ранку. Проте я є непоганим водієм, за що свого часу фірма BMW подарувала мені свою останню модель. Звичайно, без гармат і реактивного двигуна.

– Чи правда, що Ви стали найбагатшим із акторів, що колись грали Бонда?

– Не мені про це говорити. Але продюсери задоволені, стрічки добре заробили. Я це сприймаю як комплімент. Якщо глядач платить, щоб мене побачити, значить я добре виконую свою роботу.

– Ви коли-небудь хотіли, щоб сценаристи «вбили» Джеймса Бонда?

– Та що ви! Так свого часу пожартував Шон Коннері, а журналісти прийняли все за чисту монету. Я закохався у Джеймса Бонда, коли ще навчався у школі. Мені було 10 років, коли в кінотеатрі побачив фільм за участю Шона Коннері. Актор на довгі роки став моїм кумиром, здався мені таким розкутим, вільним (тоді саме цих якостей мені бракувало), він так віртуозно спокушав розкішних жінок (а мене тоді кидало у фарбу від одного вигляду оголених жіночих грудей), що я мріяв швидше вирости й неодмінно стати таким, як він. І це правда, а не вигадка мого прес-агента!

– Що Ви цінуєте в партнерках?

– Вони мають бути чуттєвими й сексапільними.

– Чому Ви більше зобов’язані своїм успіхом – удачі, розрахунку чи таланту?

– Важливими є всі три компоненти. Звичайно, дуже допомагає талант. Необхідно також мати мужність, щоб перебороти негативні моменти, які супроводжують шоу-бізнес. Розрахунок? Так, звичайно. Знаю багатьох акторів, більш талановитих, ніж я. Але їм не вдалося прорватися. Мені ж пощастило.

– Ким з акторів Ви найбільше  захоплюєтеся?

– Брандо, Де Ніро, Аль Пачіно, Джином Гекманом, Спенсером Трейсі та Кері Грантом.

– Якось Ви говорили, що Де Ніро – це Брандо свого покоління. Ви далі так вважаєте?

– Де Ніро змінився. Він, як і раніше, залишається геніальним актором, але йому не вдається знайти проектів, адекватних масштабу його обдарування, і ролей, які дозволили б йому сяяти.

– Ви живете у Голлівуді майже 20 років і все одно спостерігаєте за ним відстороненим поглядом іноземця. Чи багато змін відбулося в кіноіндустрії за ці роки?

– Звичайно, змін багато. І головна полягає у тому, що порушилися всі пропорції. Піротехніки й спецефектів стало більше, нормальних людських історій – набагато менше.

– У фільмі “Мама міа!” Ви заспівали. Сподобалося?

– Це було серйозним викликом – і я його прийняв. Ні секунди про це не шкодую. Але ніколи так не тремтів перед зйомками, як перед “Мама міа!”

– Ви з колегами зі знімальної групи представляєте у Берліні фільм за відсутності режисера. Як особисто сприйняли арешт Романа Поланського?

– Довідався про це з листа, який надіслав мені друг електронною поштою. Звичайно, мене дуже схвилювала ця звістка. Це складна ситуація і насамперед  для його родини, дітей. А от щодо фільму, по-моєму, хвилюватися не варто: знаючи Поланського як справжнього майстра, можна було не сумніватися, що картина буде закінчена. І сьогодні найважливіше, що фільм знято, що його побачила публіка. Я давно був шанувальником творчості Поланського-режисера й сподіваюся, він буде знімати й далі.

Ділан Пірс Броснан народився 16 травня 1953 року в невеликому містечку Наван в Ірландії. Батько Пірса залишив родину, коли хлопчикові був усього рік, а мати незабаром полетіла в Лондон, залишивши сина на виховання бабусі. Знову Броснан побачив матір, тільки коли йому було 11 років. У 1973 році Броснан вступив у Лондонський драматичний центр. Паралельно грав на сценах лондонських театрів, де у 1978 році зустрів акторку Кассандру Гарріс, у якої вже було двоє дітей – Шарлотта й Крістофер. Згодом у них народився син Шон. Через якийсь час актора помітили в Голлівуді, і родина переїхала до Лос-Анджелеса. Згодом у дружини Броснана виявили рак. Вона померла в грудні 1991 року. Саме тоді прийомні діти Броснана захотіли взяти його прізвище. 2001 року Броснан одружився із журналісткою Келлі Шей Сміт. Основні роботи в кіно: “Мамма Міа!”, “Викуп”, “Матадор”, “Після заходу сонця”, “Закони привабливості”, “Помри, але не тепер”, Кравець із Панами”, “Афера Томаса Крауна”, “І цілого світу замало”, “Сіра сова”, “Завтра не помре ніколи”, “Марс атакує!”, “Любовна історія”, “Місіс Даубтфайр”, “Газонокосар”.