Одночасно з львівським у Берліні стартував десятий за рахунком Міжнародний літературний фестиваль.  Фокус цьогорічного фестивалю був спрямований на літературу  країн Східної Європи.

Я не мала можливості з головою поринути у це літературне свято, але вдалося  побувати на кількох акціях в останні три фестивальні дні. І, щиро кажучи, мене вразив дилетантський рівень організації та проведення.  Показовою у цьому була дискусія за участю Анджея Стасюка та Віктора Єрофєєва на тему “Що далі? Перспективи російсько-польських стосунків”, яка відбулася 24 вересня у Будинку культур світу (Haus der Kulturen der Welt). У програмі було зазначено, що дискусію модеруватиме відомий німецький тележурналіст Дірк Заґер. Коли пролунав гонг – сигнал, що акція розпочинається,  на подіум піднялися Анджей Стасюк та Віктор Єрофєєв у супроводі Невідомої. Публіка була трохи подивована, щоб не сказати заскочена і, напевно, очікувала хоча б якогось пояснення. Проте модератор жодним словом не згадала заявленого у програмі тележурналіста, тому для всіх так і залишилося загадкою, чому відбулася така зміна. Пані сказала, що її ім’я Соня Марґоліс і вона модеруватиме сьогоднішню дискусію. Незважаючи на те, що пані Марґоліс з 1986 року живе у Німеччині, в її німецькій відчутний російський акцент. Словом, враження було не найкраще. Та й модерація була доволі жалюгідна. Як на мене, то ні Стасюк, ні Єрофєєв насправді не відповідали на запитання. Це була не дискусія, а зустріч двох добрих приятелів. Віктор Єрофєєв говорив із задоволенням, Анджей Стасюк більше відмовчувався, аж поки до  модератора не підійшла дівчина з публіки із запискою такого змісту “Нехай Стасюк також щось скаже”. Це вже було просто смішно.

Не можу оминути і технічні проблеми, які виникали під час дискусії. Анджей Стасюк говорив дуже тихо. Інколи складно було зрозуміти, що він каже. І хоча у залі сидів технічний оператор, він абсолютно цим не переймався. Напевно, можна було відрегулювати гучність мікрофона, або й просто підсунути його трохи ближче до мовця.  Дискусію перекладали синхронно четверо перекладачів. У них також постійно виникали якісь проблеми. Перекладачі працювали, але ані модератор, ані автори не чули перекладу у своїх навушниках. У результаті перекладачі бігали з однієї кабіни до іншої, панував суцільний хаос.

Для чого я це все так детально описую? Ми дуже часто думаємо, що на Заході все функціонує якнайкраще. Але це так. На моє скромне переконання, рівень організації Львівського літфесту набагато кращий. Недоліком Берлінського літфесту є своєрідна “гігантоманія” – велика кількість учасників, велике число різних акцій, читань тощо. Подібна тенденція є і у Львові, число гостей та акцій літфесту з року в рік зростає. І не раз нарікають на те, що дві, а то й три цікаві акції відбуваються одночасно. Але у Львові принаймні можна швиденько перебігти з театру ім. Л.Курбаса до філармонії або кав’ярні “Кабінет”. Акції Берлінського фестивалю відбувалися у 39-ти залах, які почасти розташовані дуже далеко один від одного, наприклад, Галерея Бернау (Бернау коло Берліна) або міська бібліотека Берлінського району Марцан-Геллерсдорф, до якої з Будинку культур світу добиратися майже годину. 

Мені також здається, що велику роль у Львівському літфесті відіграють  перекладачі художньої літератури. Мої колеги не лише “бавлять” своїх авторів, ходять з ними на каву, показують місто, вони і модерують, і перекладають під час читань, тільки що книжок не продають. Напевно, це така своєрідна фішка Львівського літфесту – тандем автор-перекладач. Це мені спало на думку, коли Юрко Андрухович презентував у Берліні фрагменти перекладу “Перверзії”. Перекладач Сабіна Штьор, яка вже давно перекладає Андруховича, сиділа у залі. Було б набагато цікавіше, передусім для публіки, якби вона сиділа поруч з автором на подіумі. 

Львів – не Берлін, у нас немає такого насиченого культурного життя, але на літературний вечір може прийти двісті-триста осіб,  люди будуть стояти, якщо вже немає де сісти. На Берлінському літфесті подібного я не побачила.  На всіх акціях, на яких довелося побувати, у залі було від сорока до ста осіб середнього і навіть старшого віку і  цілком небагато молодих людей.
Берлін

Софія Онуфрів