Віктор Морозов, музикант та перекладач,  про новий альбом і перше літо без перекладів Джоан Ролінг

mo-productions.com

В останні роки Віктору Морозову, схоже, набагато частіше доводилося давати коментарі та інтерв'ю як літературному "батькові" Гаррі Поттера, аніж про власну творчість. Завершення епопеї хлопчика-чарівника, мабуть, невипадково збіглося із активною роботою над новим альбомом, про який бард говорив уже доволі давно. Журналістці "Пошти" пощастило бути присутньою на "Студії Лева", де саме дописували останні "штрихи" нової роботи, а в перерві - поспілкуватися із самим музикантом.

- Останнім часом ви доволі часто говорили про процес роботи над альбомом, але набагато менше відомо про те, як узагалі виникла його ідея?

- З'явився він і справді трохи дивно, немов "задом наперед". Назва альбому та обкладинка просто приснилася авторові всіх пісень Костеві Москальцю. І коли я вчергове приїхав до нього, він мені про них розповів. Це мене дуже втішило, оскільки наш попередній із Костем альбом, "Треба встати і вийти", закінчувався піснею "Остання зима", яку він спеціально просив поставити насамкінець. Я журився, щоб тим собі не наврочив. І справді - два чи три роки опісля Кость Москалець пісень не писав. Але згодом, на щастя, новий альбом йому приснився. "Це ж елементарно. Вже є назва альбому, обкладинка, залишилася дрібничка - написати самі пісні", - сказав я йому. Костя й справді "прорвало". Незабаром з'явилася титульна композиція "Армія світла" і наступні, наступні...Загалом понад двадцять пісень, з яких вже можна було вибирати кращі і формувати альбом. Ці пісні, як добре вино, мали настоятися, визріти, дочекатися свого часу.

Студійну роботу ми розпочали трохи більше року тому. Записали першу пісню пробно, оскільки точно не знали ще, де саме писатимемо альбом - у Києві чи у Львові. Ми прагнули, щоб справді було якісно, акустично, природно, щоб звучали не семплери, а живі інструменти. Тому вирішили зробити пробні демо на "Студії Лева", а тоді, можливо, ще десь. Але те демо, яке записали тут, настільки нам сподобалося, що згодом фактично увійшло і до альбому. Ми зрозуміли, що можна працювати на "Студії Лева". До речі, там записували й наш попередній альбом, тільки студія ще була на Сихові.

- На якому етапі сьогодні нова платівка?

- Зараз фактично робота над альбомом завершується. Залишився мастеринг, який вже традиційно робимо в Канаді. Ну і, звичайно, обкладинка - та сама, що приснилася Костеві Москальцю і яку тепер має втілити в життя львівський митець Влодко Кауфман.  Якщо все вдасться, то альбом, можливо, побачить світ вже у вересні. Було б чудово, коли навіть 15 вересня, бо саме цього дня відбуватиметься вечір Костя Москальця у Львові.

- Які речі можна назвати синглами?

- Насамперед, звісно, "Армію світла", яка дала назву альбому. Загалом треклист альбому - чортова дюжина, з них дванадцять композицій - пісні Костя Москальця, а остання - лемківська рекрутська "Дубе, дубе зелений" у вельми специ­фічному виконанні - без акомпанементу, лише під тупіт чобіт. Сам Костик хотів, щоб вона ввійшла до альбому.

- Оскільки альбом з'явився фактично "на одному диханні", наскільки він об'єднаний єдиним настроєм?

- Це певною мірою концептуальний альбом. Ідея його походить від самої назви, "Армія світла". Тут ідеться про вічну війну сил світла і сил темряви, добра і зла. В альбомі є розвиток, кульмінація, завершення. Це не нанизані абияк пісні, а справжня співана поема. Ми з Костиком довго продумували концепцію, почерговість. Іноді навіть доводилося жертвувати кращими, на мій погляд, піснями, ставити їх під кінець треклиста, тому що на початку вони не відповідали концепції, сюжету. Звичайно, на концертах це цілісно виконати буде неможливо, композиції з  альбому "на живо" виконувати доволі важко, оскільки це здебільшого суто студійні речі, які вимагають багатоголосся, значної кількості інструментів.

- Однак ви охоче погоджуєтесь виступати на різноманітних імпрезах у Львові. Наскільки за останніх десять  років змінилася публіка, якщо змінилася узагалі?

- Мені здається, львівська публіка змінюється мало. Вона вічна й незмінна, і завжди щось у ній є особливе, справжнє, львівське. Нуртують тут якісь підземні води... Гадаю, мене тут дуже добре розуміють просто на інтуїтивному рівні. Говорю про "справжню публіку" - людей із певним інтелектуальним рівнем. Для мене це дуже важливо, ос­кільки всі пісні, які я записую - це не просто тексти і мелодія, це поєднання музики й поезії. Для мене має значення, щоб люди, які мене слухають, також відчували цю цілісність.

- На вашу думку, жанр співаної поезії ще не втратив актуальності? Адже зараз це поняття уживають все менше й менше, на відміну, наприклад, від початку 1990-х, коли воно було на гребені хвилі?

- Думаю, продовжують співати власне поезію, а не тексти, і Тарас Чубай із "Плачем Єремії", і "Мертвий півень". Мені здається, що саме явище співаної поезії - воно в усьому світі циклічне. Наприклад, у Польщі, звідки походить саме поняття, що ввійшло в обіг разом із творчістю Чеслава Нємана, - зараз і там співану поезію, акторську пісню, витіснив, скажімо, хіп-хоп. Співана поезія - загалом жанр доволі елітарний, тому йому непросто вижити в світі масової культури. Але його розвиток нагадує підйоми та спади. Тож зацікавлення співаною поезією ще обов'язково повернеться.

- Натомість світ зараз шаленіє від етно... А ви не пробували експериментувати в цьому стилі? Адже власне в кінці 1980-х вже зверталися до народних пісень.

- Це добре, що світ зараз захопився етно: там є автентика, це щось справжнє, а нашому світу, де стільки віртуального, штучного, власне дуже бракує справжності.. Шкода буде, коли й ця мода мине. Коли ж говорити про моє звернення до ет­ніки, якщо воно буде у майбутньому - то пов'язане лише із специфічною львівською етнікою, з батярським фольклором. Є задуми продовження "батярського проекту". Якщо попередній альбом був побудований тільки на піснях міжвоєнних років минулого століття, то в майбутній мали б увійти і сучасні. Адже цей жанр живе й розвивається.

- Ваше перше за останніх вісім років літо без Гаррі Поттера... Не сумуєте за ним?

- Ні (сміється). Я навіть щасливий. Хоч переклад - це була певною мірою творча робота, але й завжди змагання. На сон залишалося 3-4 години. То були цікаві дні, але постійно я б не хотів так працювати. Відверто кажучи, я за натурою ледачий, люблю все робити потрошки. Тож не надто переживаю через відсутність Гаррі Поттера, тим більше, що, подейкують, Джоан Ролінг пише нові книжки.

- То ми, виявляється, і вашим новим альбомом завдячуємо Джоан Ролінг? Знову липень і, оскільки немає продовження книги про хлопчика-чарівника та, відповідно, перекладу, то нарешті з'явився час доопрацювати давно почате?

- Без сумніву! Коли б довелося перекладати ще й восьму книгу, то навряд чи дописував би зараз "Армію світла".