У Коктебелі відбувся III Міжнародний фестиваль джазу

Сонце, море, джаз. Вино, море, джаз. Ніч, море, джаз. Ранок. Саме в такій послідовності, якщо коротко, можна описати фестиваль джазу в Коктебелі.

На VIII джазовий фестиваль я потрапила випадково. Все почалося зі щасливого збігу обставин. Відпустка, яку  відкладала з тижня на тиждень, нарешті видавалася цілком реальною, коли надійшло запрошення від організаторів відрядити представника газети в Крим. Не знаю, хто був більше здивований: редактор газети, колеги чи я сама, коли на запитання: “Хто хоче поїхати в Крим?”, у мене вирвалось: “Я!”. Після хвилинного збентеження шеф перепитав: “Статтю напишеш?” Я – радісно-збуджена перспективою провести кілька днів біля вимріяного моря – урочисто запевнила: “Напишу!”

День перший

У Сімферополі мене зустрічала похмура погода та представник оргкомітету фестивалю. Очевидно, що добрий настрій допомагає навіть хмари розвіяти, бо коли ми в'їжджали у Коктебель, сонце уже впевнено виглядало з-за хмар і вітало нас у Країні коньяків.

Насиченість фестивальних днів була такою, що я дуже швидко зрозуміла: все побачити неможливо, почути також, хоча дуже хотілося. Фестиваль “Джаз Коктебель” – одна з найвідкритіших і найактивніших формацій України. За вісім років існування назва фестивалю стала своєрідним брендом, який асоціюється насамперед із якістю й оригінальністю. Власне дуже багато відомих сьогодні українських музикантів уперше здобули визнання саме на сцені “Джаз Коктебелю”. Сюди щорічно приїжджають зірки світового рівня. Сюди з'їжджаються прихильники джазу з усього пост-радянського простору.  Тому не варто було дивуватись великій кількості людей із каріматами та рюкзаками.

Дві сцени, на яких відбувались концерти, знаходились досить далеко одна від одної, і якщо концерт на Волошинській сцені закінчувався тоді ж, коли починався другий на сцені NuJazz, то ми були приречені жертвувати доброю частиною одного з виступів. І жертви ці були не завжди вдалими. Зрештою, я вирішила, що наступні два дні буду на концертах лише на одній сцені. Повірте, і цього було цілком достатньо, щоб ледве встигати за враженнями.

Як це не парадоксально, але за збігом обставин, перший концерт, на який я потрапила, був виступом El Кравчука. Ні, не подумайте, що він став джазменом. El Кравчук виконував російські романси. Краще б він цього не робив...

Одразу після El Кравчука на Волошинську сцену вийшло тріо Віктора Ткачука. Вони кардинально змінили мій настрій, і я нарешті відчула, що приїхала на фестиваль джазу. Ура!

Тут, у Коктебелі, дуже добре зрозуміла, що джаз ви або любите, або ні, ви його або слухаєте, або просто вимикаєте звук. Середини просто не може бути. Тріо Ткачука я слухала. Хороший, легкий джаз в саду старого особняка на березі моря – це особливе задоволення.

Вечірня програма на великій сцені (NuJazz) була дуже насиченою. Розпочав її Кабаре Бенд “Серебряная свадьба”. Цей гурт з Білорусі був відкриттям минулорічного фесту. Іскрометний, насичений гумором, гарною музикою і чудовим виконанням виступ цих артистів, безперечно, заслуговував усіх тих шалених оплесків.

Наступними були гості зі Санкт-Петербурга. Легендарний і культовий “АукцЫон”. Цих артистів називають естетами, авантюристами, вільнодумцями. Ведуча представляла їх добрих 15 хвилин. Публіка під час їхнього виступу шаленіла. Якийсь фанат вистрибнув на сцену й намагався розцілувати своїх кумирів, за що був жорстко покараний охороною. Я чесно описала, як зустрічали цю групу, бо власне мені ці хлопці не сподобалися зовсім, і весь їхній концерт я сумлінно стояла і слухала, намагаючись зрозуміти, що саме зробило їх культовими та легендарними. Після них виступав гурт “Таха Браха”. Виступ цих дівчат чудесно завершив мій перший фестивальний день.

День другий

Попри всю насиченість першого дня і довгого концерту, який закінчився далеко за північ, прокинулась я дуже рано, бо море було поруч, воно шуміло і кликало. І нехай у мене кине каменем той, хто був на фесті біля моря та не зваблювався ним, не жертвував годинами сну заради нього. Зрештою, яка це жертва!..

Цього дня я зробила ще один спринтерський забіг між двома сценами, але бігати поміж масами народу ще й через цілу хмару ароматів з різних кафе та барів було понад мою силу. А тому – NuJazz сцена. Сьогодні на ній були: Ел Фостер, Олег Скрипка, Карл Фрієрсон, Ліза Васабі.

Ел Фостер – легендарний барабанщик, який уже кілька десятиліть є найвідомішим новатором у світі джазу. От саме тут я зрозуміла, що таке геній на барабанах. Я дістала справжню насолоду, просто спостерігаючи за його руками, за його роботою на сцені, й справді відчула, що доторкнулась до великого мистецтва джазу.

Карл Фрієрсон – вокаліст колективу “De Phazz”. Він не тільки співав, а ще й танцював і навіть трішки хуліганив.

Та понад все і всіх, кращим із кращих був Олег Скрипка. Молодь, яка перед тим сиділа на стільцях та каріматах, зірвалася на рівні ноги, як тільки ведучі, обоє одночасно, заговорили українською мовою (концерти велися російською, і лише деякі колективи, як-от “Таха Браха”, оголошували українською – “Пошта”). Це було красномовніше за будь-яке оголошення. Нас­ті Красиловій та Олексію Когану ледве вдалося оголосити склад джаз-оркестру “Забава”, а далі їх слова потонули у скандуванні “Олег!!!”. Виступ Скрипки був феєричним, захопливим, веселим… Нарід співав, танцював, сміявся з його жартів, ловив кожне його слово, слухняно повторював за ним пісні. Я робила все разом з усіма і так само волала “Скрипка!!!”, коли він попробував піти зі сцени... Скрипка forever!

Варто згадати добрим словом і танцювальний колектив “Kiev Swing Dance Club”, який дуже вдало заповнював паузи між різними виступами, доки готували сцену та налаштовували інструменти. Ці хлопці та дівчата настільки легко, без напруження танцювали під джаз, що складалося хибне враження, що ви зможете так само, варто лишень стати поруч. Аби ж то!

Другий день добіг кінця набагато швидше, ніж перший. Останнього виступу я не дослухала. Вірніше, я дослухала Карла Фрієрсона уже в себе в номері й заснула під останні акорди його композиції.

День третій

За ніч море нікуди не поділося. Воно було так само поруч, було таким же спокусливим і так само не давало довго спати. Хоча був один недолік. Дрібна галька на березі заважала зайти і вийти з моря граційно та легко. Добре, коли хвиля нахабно підштовхнула мене до берега, ніхто не бачив мого “граційного” виходу навкарачки. Все-таки добре прокидатися зранку…

Заключна прес-кон­ференція відбулася перед гала-концертом. Організатори старалися чесно відповідати на всі запитання журналістів. Концерт почався о 13.00, і його початок я слухала, купаючись у Чорному морі. Все, як писала спочатку: сонце, море, джаз. А джаз був чудовий. Легкий, приємний, хвилюючий. Старалися всі, незважаючи на спеку.

Після завершального концерту організатори конкурсу підготували нам приємну несподіванку – прогулянку морем з вином і фруктами. Вина, коньяку та винограду в нас не бракувало всі фестивальні дні. А як може бути інакше у Країні коньяків?

Коли ми поверталися з моря, велику сцену вже почали розбирати. Пляж, на якому ще вчора яблуку ніде було впасти, раптово став пусткою. Звук вимкнули. Фестиваль закінчився.

Маса вражень, які треба було якось скомпонувати та записати, не дозволяла сумувати. А ще хотілося максимально використати останні години біля моря.

І ось – знову Сімферополь, останнє гарячкове прощання, обмін електрон­ними адресами, обіцянки не забувати, писати, телефонувати...

Я повертаюсь додому. За ці кілька бурхливих днів джазу я відпочила краще, ніж за кілька років у звичайних відпустках. Абсолютно нові враження, максимально заповнені дні. Мені сподобалось. Можливо, хтось і побачив недоліки, недопрацювання. Але попри все, якщо ви любите джаз, якщо  розумієте його, якщо хочете послухати легендарних, відомих чи просто нових талановитих людей на березі моря – поїдьте у Коктебель. Хоча б раз.

P. S. Уже традиційно, упродовж багатьох років ТМ “Коктебель” підтримує цей надзвичайно яскравий і незабутній захід і залишається навідданішим другом і партнером фестивалю. Ця музика дарує унікальну атмосферу свята і натхнення нашим думкам та інтуїції, дає можливість побачити життя в новому ракурсі. І нехай це свято ніколи не закінчується, а з року в рік збирає все більше фестивальної публіки в знаменитій Країні коньяків Коктебелі!

Львів – Коктебель – Львів

Наталія Цапик