1 вересня 2010 року відкрився 67-й Венеціанський міжнародний кінофестиваль. Голова журі Квентін Тарантіно сказав про Мостру: “За своїм складом це один із найбільш незвичних, першокласних і еклектичних фестивалів”.

Найстарший фестиваль та нове покоління

Основу конкурсної програми становлять ті, хто зробив собі ім’я вже в XXІ столітті. Журі очолює Квентин Тарантино – головна зірка молодого кіно 1990-х, нині визнаний класик.

Директор фестивалю Марко Мюллер – знавець незалежного кіно, що першим (ще задовго до тріумфу на “Оскарі”) показав “Володаря бурі” Кетрін Бігелоу й привів до перемоги “Рестлера” Даррена Аронофскі. Популярність Софії Копполи теж почалася з венеціанського призу за “Труднощі перекладу” в 2003 році. Її новий фільм “Десь” – лірична комедія про зустріч голлівудського актора з малолітньою донькою.

Європа теж пропонує картини якщо не молодшого, то середнього покоління режисерів: француза Абделатіфа Кешиша двічі нагороджували у Венеції: його нова картина “Чорна Венера” – розповідь про першу темношкіру жінку, що стала еталоном краси в XІ столітті. Іспанця Алекса де ла Іглесіа, що починав як протеже Альмодовара, а тепер представляє в конкурсі свою “Сумну баладу для труби”. Франсуа Озона – одного із перших осіб французького кіно, в “Вазі” якого зіграли Жерар Депардьє й Катрін Деньов. Німець Том Тиквер, який після картини “Біжи, Лола, біжи” став національним героєм, але покинув свою країну, щоб зняти “Рай”, “Парфумера”, “Правду” і “Інтернешнл”. У Венеції він представить Німеччину із драмою “Троє”.

Найжорсткіше організатори поставилися до своїх співвітчизників. За рамки змагання винесені двоє італійських старійшин – Марко Белоккіо й Мікеле Плачідо. Проте, в число претендентів на нагороди потрапив 34-річний Саверіо Констанцо; у його картині “Самітність простих чисел” серед інших зіграла знаменита Ізабелла Росселліні. Поза конкурсом покажуть роботу Роберта Родрігеса “Мачете”, яку можна подивитися і у львівському “Кінопалаці”.
Лебідь і Тарантіно

Церемонія відкриття фестивалю збіглася з ушановуванням знаменитого італійського композитора Армандо Тровайолі. У рамках відкриття був показаний трилер Даррена Аронофскі “Чорний лебідь”, головні ролі в якому виконали Наталі Портман, Міла Куніс, Вайнона Райдер і Венсан Кассель. Представляли картину режисер Даррен Аронофскі, а також актори Наталі Портман (на фото) і Венсан Кассель.

Сюжет будується навколо Ніни (Наталі Портман), прими балетного театру New York Cіty Ballet, у якої зненацька з’являється небезпечна конкурентка, здатна відібрати в неї усі партії. Суперництво підсилюється, і один виступ має вирішити все. Ніна стає одержима новою знайомою, що призводить до початку незвичайних стосунків.

Стрічку добре прийняла публіка, вона удостоїлася похвальних відгуків кінокритиків. Голова журі Квентін Тарантіно після перегляду фільму вигукнув: “Amore per cіnema!”.

Композитор Армандо Тровайолі написав музику більш ніж до 300 фільмів і телевізійних програм і був визнаний гідним призу Венеціанського кінофестивалю за культурний внесок. Йому вручили почесну медаль за “тріумф італійської мелодії”. Сам Тровайолі, якому зараз 93 року, сказав, що це вершина його кар’єри.
Знову без Панахі

Влада Ірану знову не пустила режисера Джафара Панахі на кінофестиваль, не видавши знаменитому режисерові дозволу на виїзд із країни для відвідин Венеції. На фестивалі режисер мав представляти свій короткометражний фільм “Акордеон”.

У заяві на адресу керівництва фестивалю режисер написав: “Незважаючи на моє звільнення з в’язниці, я усе ще не вільний виїжджати за кордон”.

Цього року Панахі не зміг відвідати Берлінський і Каннський кінофестивалі. У березні 2010 року він був арештований і поміщений у в’язницю, з якої вийшов під заставу 25 травня.

“Пошта” вже писала, що у Каннах його ввели до складу журі, щоб висловити у такий спосіб йому підтримку. Крісло Панахі так і залишилося порожнім, а під час фестивалю стало відомо, що Панахі оголосив голодування. Цьому присвятив свою прес-конференцію інший іранець – Аббас Кіаростамі. Режисер багато говорив про арешт колег в Ірані, а потім разом із Жульєтт Бінош висловив підтримку колезі та проголосив текст листа, у якому, зокрема, йдеться: “Я не зовсім уявляю, кому адресую цей лист, але знаю, навіщо я його пишу. Обставини, що спонукали мене це зробити, дуже серйозні, тому що два іранські кінематографісти, які є дуже важливими для незалежного іранського кіно, були арештовані. Оскільки я сам причетний до незалежного кіно, те вже давно втратив надію на прокат своїх фільмів на батьківщині. Знімаючи малобюджетні фільми, я також не сподіваюся на будь-яку підтримку з боку міністерства культури Ірану. Я дійшов  висновку, що мені доведеться працювати за кордоном, щоб мати волю самовираження. Але не всі іранські режисери можуть дозволити собі таке. Зокрема, Джафар Панахі роками намагався дістати державну підтримку й стукав у все ті ж зачинені двері. Протягом тривалого часу Панахі домагався прокату своїх картин, але нічого не виходило. Зараз постановника арештували співробітники іранської служби безпеки за причетність до опозиції. Я не розумію, як кіно може вважатися злочином?”.

Скорочене свято

У зв’язку з незначними скороченнями коштів – на 67-й фестиваль виділили з бюджету на 700 тисяч євро менше, ніж на 66-й торік – вирішено було заощадити на прийомі з коктейлями. Звичайно, він відбувся, але не в спеціально побудованому павільйоні на пляжі, як у минулі роки, а в одному із залів готелю Excelsіor, де живуть зірки.

Однак наразі світських подій не бракує.

Італійський Vogue улаштував на честь голови журі Тарантіно вечірку в ренесансному палаццо Пападополі на Великому каналі (саме там під час Бієнале розташовується український павільйон).

Vanіty Faіr влаштував прийом на честь Джуліана Шнабеля й головної зірки його фільму “Мірал” Фріди Пінто, що прославилася після “Мільйонера з нетрів”.

Відбувся і коктейль на честь Софії Копполи і її сентиментальної комедії “Десь” (Somewhere), а перед закриттям, 10 вересня, будуть ушановувати знаменитого кінохудожника Данте Ферретті, що працював з Фелліні, Пазоліні, Бертоном, Мінгеллою, Браяном де Пальмою, Нілом Джорданом і є практично незмінним автором оформлення фестивального палацу.

Цього разу  він став голов­ним героєм документального фільму Джанфранко Джаньї “Художник-постановник”. 1