У Національному музеї відкрили виставку, присвячену особистості Євгена Лисика

Свого часу творець “Тіней забутих предків” Сергій Параджанов назвав Львів “творчою маткою України, де народився геній – Євген Лисик”. 21 вересня цьому митцю – народному художникові України, лауреату Національної премії України імені Т. Шевченка, головному художнику Львівського національного академічного театру опери та балету імені С. Крушельницької Євгену Лисику мало б виповнитися вісімдесят років. Євген Микитович покинув цей світ майже двадцять років тому.

Чимало людей, відходячи, залишають по собі порожнечу. Євген Лисик залишив після себе цілий світ: десятки тисяч квадратних метрів театральних декорацій, сотні малюнків, ескізів, завіс тощо. А головне – всесвіт, де він, як художник і, зокрема, театральний художник, підніс свою працю на щабель незамінного самобутнього співтворця дійства на сцені, вивів мистецтво театрального художника на рівень культу, який для його буття став визначальним.

Сценографії до 76-ти вистав, серед яких “Спартак” Хачатуряна, “Лускунчик” Чайковського, “Створення світу” Петрова, “Золотий обруч” Лятошинського, “Дон Жуан” Моцарта, постановки в театрах Львова, Києва, Донецька, Мінська, Санкт-Петербурга, Свердловська, Варшави, Скоп’є, Анкари – це тільки публічна частина життя видатного українського сценографа. Аж ніяк не найбільша. Бо мистецтвом дихав, в ім’я мистецтва жив і творив, подекуди приносячи йому в жертву, як власні інтереси, так і інтереси своєї найближчої родини – дружини Оксани Зінченко-Лисик та доньки Анни.

А поза тим – його особистість (попри офіціоз) ще до цього часу не має належної популяризації та визнання, музею Євгена Лисика, про який стільки років говорено, досі не створено, світ художника досі не осягнено. І про це теж йшлося днями на відкритті ювілейної виставки Євгена Лисика у залах Національного музею у Львові.

“Лисик і досі – terra incognita серед ледве осмисленого маєстату нашої спадщини, – наголошує в анотації до виставки про великого Маестро (зміст якої становлять живопис, графіка, ескізи декорацій до театральних постановок та документальні світлини)  академік Академії мистецтв України Любомир Медвідь, – а його творча гравітація, хоча й помічена, однак поки що належно ні не відкрита, ні не прочитана… Напружена, доцільна воля, жар творчої експресії, контрольований пильним далекоглядним умом, блискуча технічно-формальна вправність, віртуозне володіння виражальним матеріалом і безкомпромісний антропоморфізм авторського мислення – одні з найголовніших ознак творчості Євгена Лисика. Головні, однак не єдині… Варто зазначити, що для Лисика однозначно чужі фаталізм, блазенада, культ потворного й звихнутого, ідіотія й епатажне кривляння, властиві сучасним тенденціям у мистецтві. Його творчість суто чоловіча, протиставлена манірній екзальтованості й гермафродизму в будь-якому їх прояві. Вона широкоформатна, наскрізь монументальна, поліфонічна. У ній закодовані могутня музикальність тонів і акордів, блиск притчевих сентенцій, прозора ясність відкриття захопливої краси й привабливості кристалічно-безмежного всесвіту, сповненого озоном і свободою широкого океану, куди, виявляється, з давніх-давен і потай націлений човен нашого сподівання, наше призабуте, однак гідне й незмарноване призначення”.

І підсумовує: Лисик “призначений нашій духовній культурі, щоб у часи зневіри й національного приниження ставати імпульсом, який не дозволяє хилитися, втрачати віру, заморожувати власну совість”… До цих слів варто прислухатися…