Кілька місяців тому я дуже помилився: написав листа добродію Семиноженку з проханням допомогти грішми в державній справі. Ми мали намір до V-го фестивалю “Кінолев”, якраз у рік 90-річчя режисера, підготувати кілька фільмів Федеріко Фелліні в українському перекладі з професійним озвученням.

Знаючи про ревне ставлення віце-прем’єра до української культури і, зокрема, до мови, просив його особисто долучитися до святої справи. Я і просто, по телефону, міг би попросити, але, згідно з нормами етикету, мало бути офіційне звернення.

Як потім повідомили, до Семиноженка в руки лист не потрапив. Після відповідних оргвисновків, дотримуючись, звісно, Закону “Про звернення громадян”, структура, що відповідає за культурну діяльність, а в цьому випадку –конкретно заступник міністра культури Тимофій Кохан надіслав лист-відповідь. Посилаючись на брак коштів та відсутність “дозволу автора” на такий переклад, “Кінолеву” м’яко відмовили в допомозі. Нова київська адміністрація швидко відреагувала на це неподобство і звільнила пана Семиноженка, а разом з ним і голову Державної служби кінематографії, з посади. Шкода їх по-людськи, але й шкода, що наше щире бажання допомогти Фелліні зазвучати українською так брутально проігнорували.

Наступного разу з аналогічним (читай – провокаційним) листом я звернусь до “гаспадіна” Табачника – можливо, і його звільнять. Хтозна, може, цим зможу прислужитись ще якось моїй Україні?...

А поки працюватиму з однодумцями над промоцією італійської культури в Україні. А саме, незалежно від волі чиновників і за гроші італійської мафії, яка залежить багато в чому від української трудової еміграції, буду озвучувати твори великого Маестро мовою наших предків, яка, бігме, надається для цього чи не найліпше.

Тому наперед дякую всім причетним до цієї авантюри (читай: avanti з італ. – вперед), зокрема: письменниці та науковцю Оксані Пахльовській, акторам театру Леся Курбаса Мар’яні Прокопович, Андрієві Воронову, Наталці Пархоменко, Марічці Копитчак, а також Олегові Драчу та Джонові за його унікальну студію “Стрих”, де це все відбувалось.

А тебе, глядачу “Кінолева”, вітаю з здобутим правом почути рідною мовою героїв фільму Фелліні, а згодом похвалитись перед онуками тим, що в серпні 2010 року ти був одним з не багатьох свідків цієї епохальної події.

(Довідка для юрисконсультів – ворогів “Кінолева”: права від автора я отримав особисто під час спіритичного сеансу, що відбувся у присутності й за сприяння Тоніно Гуери (псевдо “Гвардієць”) на пляжі в околиці Ріміні в ніч на 7 січня 2009 року в оточенні групи акторів відомого українського академічного театру (без присяги можу не оголошувати їх імен, враховуючи залежність театру від державного фінансування).

Я ж, незалежний (від слів “не залежаний”, “не зализаний” та ін.) художник, завжди говорю тільки правду і цим дуже пишаюсь. Насправді, крім правди, я більше ні від чого на світі не залежний. Бо в кожного вона своя, у мене –  моя…

Олесь Дзиндра

Про автора:

Олесь Дзиндра – художник, засновник Музею ідей