У рамках фестивалю “Кінолев”, що триватиме у Львові з 21 до 24 серпня, буде і “Фестиваль фестивалів”. У програмі – покази стрічок переможців та учасників конкурсних програм найвідоміших міжнародних кінофестивалів. Отже усі шанувальники кіно мають нагоду скласти цілісну картину того, що відбувається у світовому кінопроцесі. “Пошта” вже повідомляла, що в “Арт-залі” “Кінопалацу” покажуть французького “Пророка” та перуанське “Молоко скорботи”. Там же відбудуться перегляди ще двох стрічок.

“Луїза-Мішель” (Louіse-Mіchel, Бельгія, авантюрна комедія, 2008 р., 94 хв.) Це – третій спільний фільм режисерського дуету двох бельгійських телевізійників Гюстава де Керверна та Бенуа Делепена. Їх перший повнометражний фільм “Занедбані” (2004) дістав визнання критиків. Наступний фільм – “Аавіда” (2006) був з успіхом показаний у рамках Каннського кінофестивалю. Цього року на Берлінале відбулася презентація їх останньої, четвертої,  спільної роботи “Мамонт”, де одну із головних ролей зіграла актриса Йоланда Моро. Саме вона зіграла роль Луїзи у картині “Луїза-Мішель”.

Луїза вирішує покарати свого нечесного боса. Для цього вона знаходить телепня із пістолетом на ім’я Мішель. Разом вони стають командою професіоналів, що безжально з’ясовує стосунки з тими, хто веде нечесну гру із своїми працівниками. Крім того, кожен із них – загадка й окрема історія.

“З наших попередніх фільмів ми хотіли запозичити відчуття ритму й оригінальні кадрові рішення, і щоб звук був всюдисущим, навіть в епізодах тривалого мовчання. Діалоги зводилися б до мінімуму, а актори імпровізували б”, – говорять Бенуа Делепен і Гюстав де Керверн, режисери, відомі не лише специфічним чорним почуттям гумору, але й цілковитою відсутністю політкоректності, що повною мірою  проявилося і в картині “Луїза-Мішель”.

“Кус-кус та барабулька” (La graіne et la mulet), 2008, Франція, 151 хв. Реж.: Абдулатіф Кешиш

Прем’єра титулованого французького фільму Абдулатіфа Кешиша “Кус-кус і барабулька” відбулася у Венеції. Майже кожна сцена цього фільму – перлина, попри неквапливий та меланхолійний його плин. Комічні та драматичні моменти перемішані в єдине ціле, як кус-кус та соус. Беджі працює на судноверфі, але його звільняють. Він обтяжений доволі безалаберними дітьми і двома дружинами – колишньою та теперішньою. Молодша донька намовляє Беджі відкрити на старому кораблі ресторан, де готуватимуть традиційну арабську їжу – кус-кус. Проте сюжет цієї картини – річ другорядна. Кешиш віртуозно уміє використовувати мову – не діалоги, не те, про що говорять, – це неважливо, а значення має – як говорять, як артикулюють, які інтонації, як застосовують паузи, розставляють акценти, швидкість мовлення, жести. Він творить блискучі мовні портрети своїх героїв. Кешиш ніби не наважується довести сюжет до щасливого кінця – тріумфу й апофеозу. Зрештою, стрічка розповідає про одвічну тему батьків та дітей. Фінал так і залишився нез’ясованим: чи дожив взагалі Бейджі до свого комерційного успіху? Тендітний, непомітний патріарх, виснажений 35-річним стажем роботи на судноверфі, разюче контрастує з усією іншою родиною, особливо з експансивністю його жінок. Проте усі без винятку герої фільму володіють такими привабливими рисами, як харизма й життєлюбність.
У підсумку – 4 “Сезари” та 5 нагород Венеційського фестивалю.

Стрічка люб’язно надана для показу Французьким альянсом м. Львова.