Жерар Депардьє, актор, про кіно, їжу та символи Франції

У конкурсній програмі Одеського міжнародного кінофестивалю показали стрічку двох режисерів-розбишак Гюстава Де Керверна та Бенуа Делепена “Мамонт”. Проте світова прем’єра картини відбулася під час конкурсної програми Берлінале. В Одесі, зрештою, як і в Берліні стрічка нічого не отримала. Проте до німецької столиці, на відміну від Одеси,  Жерар Депардьє таки приїхав. Напередодні поїздки в Одесу актор зламав ногу. “Пошта” щиро співчуває, проте тішиться, що вдалося поставити акторові кілька запитань ще у Берліні. 

У “Мамонті” Депардьє зіграв мовчазного працівника бійні, який виходить на пенсію. Він почав працювати в шістнадцять, його ніколи не виганяли з роботи, він навіть ніколи не хворів. Проте лише у 60 виявив, що деякі його роботодавці забували реєструвати його, і тепер, щоб одержувати пенсію, він має довести, що він працював саме в них.

Свою назву стрічка “Мамонт” отримала від назви мотоцикла Munch Mammut, на якому їздить головний герой.

– Ваш герой виходить на пенсію. А Ви цього не плануєте?

– А я ніколи й не працював, щоб виходити на пенсію! Я просто живу. Кіно, вино, ресторани, готелі – усім цим я займаюся, тому що мені це подобається. Сьогодні майже всі працюють тільки заради грошей, і майже всі ненавидять свою роботу – ніякого задоволен­ня від життя! Раніше все було по-іншому. Мій неписьменний батько не вмів ні читати, ні писати, ні правильно говорити. Але те, що він робив своїми руками, приносило йому задоволення і цілком заміняло усі культурні здобутки.

– Чи згадуєте Ви і аналізуєте свій життєвий та професійний досвід?

– Мої спогади не є моїм минулим, вони – сьогодення. Не в тому розумінні, що я не визнаю смерть, як міг би сказати у випадку з Гійомом (Гійом Депардье, актор, син Жерара, помер у 2008-му році – “Пошта”). Іноді я спостерігаю якусь сценку в житті й розумію: вона б дуже сподобалася Трюффо, він би, напевно, зняв її у своєму фільмі, якби був живим. Проте через те, що видатні режисери пішли із життя, кіно не вмерло. Зараз багато цікавого відбувається в Латинській Америці. Або в Румунії.

– У Вас за плечима майже двісті фільмів. Усвідомлюєте, що не всі вони стали шедеврами?

– Я зіграв у купі поганих фільмів! І прекрасно знав, що вони погані. Знаєте, чому я на все це погоджувався? Тому що не міг відмовити друзям, які їх знімали.

– А улюблені ролі у Вас є?

– Не знаю. Мені подобається зніматися в історичних картинах – “Дантон”, “Сірано Де Бержерак”, “1492. Завоювання раю”. Я ж не вчився у школі, не знаю історії, от на таких фільмах і вчуся (сміється).

– А якій їжі Ви надаєте перевагу?

– О, тут складніше відповісти. Я думаю, всім помітно, що я  не сиджу на дієті. Сьогодні світ ділиться на тих, хто маніакально дотримується дієти, і на тих, хто помирає з голоду. І це жахливо. Зараз усі шаленіють від біопродуктів, що, звичайно ж, добре, але абсолютно не реально у світі, де є пальне й сигарети.

– Правда, що Ларс фон Трієр пропонував Вам головну роль у фільмі “Розсікаючи хвилі”, але Ви відмовилися? Чому?

– Так, правда. Я тоді працював з Годаром, і це було так нудно! І коли Трієр запропонував мені роль, я зрозумів, що не готовий знову працювати з людиною, яка постійно говорить. Мене це не надихає. А може, вони для мене занадто розумні? Я ж не інтелектуальний актор.

– Вас уже давно називають символом Франції. Що Ви думаєте із цього приводу?

– Те, що я не Ейфелева вежа. Який з мене символ?! У жодному разі. Символ Франції – це генерал де Голль! А я просто хлопець, який любить їздити на мотоциклі й спілкуватися з людьми. І живу я зараз у маленькій кімнаті у власному готелі в шостому окрузі Парижа, у районі Жермен-Де-Пре. А там, як і раніше, багато художників та акторів.

P.S. У рамках фестивалю “Кінолев” в “Арт-залі” “Кінопалацу 21 серпня показуватимуть стрічку Гюстава Де Керверна та Бенуа Делепена “Луїза-Мішель”.