Франц Черняк, художник-скляр, про львівську гуту
Якщо правда, що головне життєве завдання людини - дати життя самій собі, стати такою, якою вона є потенційно, то львівський скляр Франц Черняк виконав його на "відмінно". Уродженець села Лютина Прешівського окресу (Словаччина), який свого часу пішов навчатися на відділ кераміки до Львівського училища прикладного мистецтва імені І. Труша, став одним із найпомітніших українських склярів саме завдяки власній працелюбності. Сьогодні народний художник України, професор кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв Франц Черняк (який двадцять років пропрацював головним художником Львівської кераміко-скульптурної фабрики) є не лише віртуозним творцем напрочуд цікавих експериментальних робіт, а й автором технологічних винаходів у галузі гутного скла. А ще - людиною, яка написала книгу "Львівське гутне скло другої половини ХХ століття" та уклала розділ, присвячений склярам Львова для поважного альбому "Скло України: майстри своєї справи". Відсвяткувавши днями 70-ліття та з цієї нагоди відкривши у Національному музеї у Львові вишукану виставку своїх робіт, художник знайшов час і для "Пошти":
- Чи має вітчизняне художнє скло на рідних теренах те пошанування, якого заслуговує?
- Залежно як це сприймати. Починаючи від перших письмових згадок про тутешнє гутництво ще з другої половини XIV століття (тобто часів Галицько-Волинської держави) і аж донедавна майстри-склодуви були людьми, які викликали до себе велике зацікавлення. Магія вогню і розтопленої скляної маси у поєднанні із священнодійством людини була такою захопливою, що гутники сприймалися як особлива каста з таємничими знаннями. Ремесло і справді заворожувало, а відтак праця тематичних артілей (на Львівщині зокрема) упродовж століть мала і належну увагу, і повагу. Зацікавлення набрало міжнародних масштабів, коли у 1962 році на Львівській кераміко-скульптурній фабриці створили цех гутного скла. І адресували його не лише художникам України, а й колишнього СРСР. А це означало: для місцевого гутництва почалася нова епоха, багата знаменитими винаходами та іменами. Скажімо, уже перший керівник цеху гутного скла Мечислав Павловський зумів розкрити таємницю прославленої на цілий світ "венеційської нитки", яка була предметом особливої гордості для італійських склоробів доби бароко. І осягнення та винаходи у склярстві львів'ян цим не обмежилися. А відтак про нас почали не лише говорити, а й писати. Створення у Львові кафедри художнього скла та запровадження з ініціативи видатного скляра Андрія Бокотея міжнародних симпозіумів гутного скла лише посилили сприйняття нашого міста як провідного центру склопластики у державі. Інша річ, що пересічним українцям сьогодні не до високого мистецтва. Та й закриття фабрики у ракурсі пошанування є негативом. Однак я не схильний до песимізму. Просто є період, який треба достойно пережити і в який треба докласти максимально зусиль, аби зберегти те, що знаємо та вміємо.
- Тобто ви вважаєте, що, попри все, у студентів, які вчаться на художників-склярів, є перспективи?
- Безперечно. Адже життя не стоїть на місці. З художнім склом у нас буде так, як є у цілому світі, де художники мають свої приватні сучасні печі, їх утримують. Звичайно, це дорого, але воно того варте. Справжній художник завжди відчуватиме пріоритети і, коли доведеться вибирати між купівлею авто чи печі, зробить правильний вибір. Та й склярство сьогодні завдяки Інтернету, де є море доступної інформації про все найновіше у цій галузі, це дещо інше, ніж коли починали ми і коли доходити до всього доводилося власною працею.
- На всіх симпозіумах скла, які відбувалися у Львові, митці-гутники декларували себе як одну велику родину. Є щось, що вирізняє у ній львівську гілку?
- Постійні творчі пошуки. У нас навіть робітники-склодуви мали можливість на рівні з художниками професійного мистецтва давати свої твори у виробництво для тиражування. А відтак здорова конкуренція стимулювала думку і майстерність. Адже мало мати тільки ідею. Треба ще досконало знати можливості матеріалу, вміти вести із ним діалог, вміти працювати в команді. Бо в склі, як у жодному іншому матеріалі, тільки твоїх знань та вмінь замало - мають ще бути знання та вміння тих, хто працює з тобою пліч-о-пліч. Саме тому гутники - люди особливі, і це - дійсно одна велика родина.
- Франце Андрійовичу, у своїх творчих ритуалах ви поєднували скло з деревом, камінням, металом. Не відчували себе чарівником, який творить нову реальність?
- А всі творці себе такими відчувають. Однак що стосується склярів, то це завжди - тільки добре чаклунство. І якщо людина смілива і прекрасно знає матеріал, то допускається хуліганство, у доброму розумінні. Вважаю, що матеріал я знаю. Та й особливих страхів у творчості не маю. А відтак - експериментую і, незважаючи на вік, експериментуватиму й далі. Ідей маю - море. Був би тільки час та сили їх реалізувати. Іноді мене запитують, а де беру стільки натхнення? Таке місце, де мені відкриваються найважливіші життєві істини, це - гори. Це - моя фантастика і мій рай...
