“На початку була пітьма – вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки – морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око. Звідки летіло воно? І куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно? Наймудріші волхви Оріани казали так: “Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність”.

Так писав Сергій Плачинда у своєму “Словнику української міфології”. Так роздумував і львівський художник Ігор Копчик, коли взявся за мотивами давньої української міфології творити ліжко, мистецько-художня вартість якого нині – неоціненна. Презентація ліжка ширшій громаді, до речі, днями відбулася у Національному музеї  у Львові – культурному осередку, де кілька років тому художник презентував авторське крісло. І – як обіцяє –за якийсь час побачимо ще й шафу.

“Я свідомий того, – ділиться із “Поштою” Ігор Копчик думками, – що суспільство наразі не готове викладати свої кровні за такі  речі. Чоловік швидше віддасть гроші за кохання, аніж за мистецтво. Однак мені то байдуже. Роблю те, що хочу, і так, як відчуваю. І це дарує мені величезну радість. А крім того, знаю – тільки будучи одержимим високою ідеєю та вкладаючи у реалізацію цієї ідеї величезну працю, можна досягти того, що хочеш. А я хочу власні  ідеї в матеріалі втілити якнайточніше”.

Властиво, ліжко, про яке мова, не просто дерев’яне ліжко – зручне й гарне, з оригінальним балдахіном (чи радше – альтернативою до нього) – а захоплива книга, де 11 великих сюжетів (витиснених на шкірі) присвячені давній міфології українців та їхнім уявленням про світобудову, а 12 малих – календарно-обрядовим дійствам. Скажімо, як розрізнити Білобога і Чорнобога? Автор понад двох десятків персональних виставок в Україні та за кордоном, зокрема в Чехії, Німеччині, Франції, робіт, що їх львівська громада подарувала Святійшому отцеві Івану Павлу ІІ, президентові Клінтону, Патріархові Константинопольському Варфоломію та іншим видатним постатям епохи, член Національної спілки художників України Ігор Копчик ставить їх обабіч дуба-стародуба, що родить молодильні яблука, і за допомогою їхньої пластики, жестів дає підказку. Зрештою, як інші сюжети розробляє із притаманною йому глибиною та здатністю окреме слово перетворювати на повість.

Варте уваги також те, що Ігор Копчик як автор просторової концепції ліжка та тиснення на шкірі у кінцевому варіанті виконання взяв помічників – дерев’яну конструкцію та різьбу виконали для нього випускники Львівського державного коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша Юрій Коран та Олександр Мазур.

Будучи твердо переконаним, що тільки культура врятує людство й, зокрема українців, Ігор Копчик у цьому мистецькому творі, як і в багатьох інших укотре наголосив: у кожного свій шлях до Сонця, однак велику волю здобудуть тільки внутрішньо великі. “Людини без духовного росту немає, – каже художник. – І в цьому не тільки проблема, а й спасіння!”