В арт-залі львівського “Кінопалацу” демонструвалася стрічка Кена Лоуча “У пошуках Еріка”, що кілька років тому претендувала на “Золоту пальмову гілку” в Каннах.

“У пошуках Еріка” – історія про двох Еріків. Перший, депресивний листоноша середнього віку, фанат “Манчестер Юнайтед”. Життя Еріка розпадається прямо в нього на очах. До самотності додаються ще й проблеми із пасинком, який виявився причетним до злочину.

Другий Ерік – легендарний гравець “Манчестер Юнайтед” Ерік Кантона, що грає сам себе. Він – витвір уяви листоноші. Протягом  фільму Лоуч показує записи історичних голів, забитих Кантона – і навіть якщо ви ненавидите футбол, не можна не визнати майстерність цієї людини.

Він з тих, хто завжди говорить те, що думає. Під час матчу з “Крістал Пелас” у 1995 році Кантона був вилучений з поля. Коли він ішов у роздягальню, Метью Сіммонс, уболівальник “Крістал Пелас”, дозволив собі расистський вигук. Кантона вдарив Сіммонса. Пізніше з’ясувалося, що Сіммонс мав кримінальне минуле, в якому навіть була спроба збройного пограбування.

Репутація Кантона-філософа усталилася після того, як він прокоментував те, що відбулося, журналістам: “Якщо чайки летять за трейлером, так це тільки тому, що вони чекають, коли сардини викинуть у море”. Коментар викликав гнів футбольної влади. Кантона був засуджений до 9 місяців “відпустки” і 120 годин суспільних робіт, проте антирасисти цілого світу висловили йому свою повагу. Сьогодні Кантона, як і раніше, ставиться до життя по-філософськи. На Каннському фестивалі на запитання репортера про кар'єру він відповів: “Я закінчив грати у футбол у 30 років, тому що втратив до нього інтерес. Доти, доки мені це буде цікаво, я зніматимусь у кіно. А якщо мені набридне і це, займуся чимось іншим”.

Перша й друга частини фільму – як два різні тайми. Сценарист Лаверті вважає фільм “маленькою одою відданості й дружбі”.

– Ваш фільм розрахований на широку аудиторію, але все-таки у виграші, напевно, будуть футбольні фанати, які добре знають Еріка Кантона. Важко пояснити всю принадність цієї гри далекій від футболу людині?

– Не думаю. У фільмі досить футболу, щоб оцінити його красу. Адже ми включили в картину фрагменти матчів, записи тих чудових голів, які Кантона забивав за “Манчестер Юнайтед”, і кожен зможе зрозуміти, чому його називали блискучим гравцем і за що його обожнювали 50-тисячні стадіони. Уболівальники “Манчестера” на “Олд Траффорд” дотепер співають пісні на його честь, хоча він уже більш як десять років не на полі. От коли ви робите кіно про знаменитого композитора, ви не в змозі показати, як він пише, припустимо, Дев'яту симфонію. А ми можемо спостерігати Еріка Кантона в справжній грі, як він неймовірним ударом кладе м'яч у “дев'ятку”!

– Але у фільмі Ерік Кантона радше другорядний герой, головним став його тезка – уболівальник Ерік Бішоп, якого грає Стів Еветс.

– Ідея полягала не в тому, щоб зробити кіно про Кантона й футбол. На одній цій темі ми б довго не протрималися. Із самого початку, від того моменту, як Ерік сам звернувся до мене, мого продюсера й сценариста із пропозицією зробити фільм, ми вирішили, що це буде кіно про стосунки Кантона з уболівальниками. У нього завжди були особливі стосунки з фанатами. Якщо, звичайно, не враховувати тої історії з дискваліфікацією, коли Кантона був відлучений на 9 місяців від футболу за те, що вдарив ногою уболівальника у відповідь на образливі слова. Відомий, наприклад, реальний випадок, коли відданий фанат пішов за Еріком, який змінив клуб, з Лідса в Манчестер, покинувши родину, роботу й друзів.

– Герой “У пошуках Еріка” теж не ладнає з родиною, з колишньою дружиною, проте розділяє захоплення футболом зі своїми друзями.

– У нас була думка показати не просто якусь особистість, а команду вболівальників, їх солідарність, показати, наскільки вони сильніші, якщо збираються разом. Коли їм знадобилося дати відсіч кримінальним елементам, дуже придалися слова Кантона про те, що треба завжди довіряти своєму товаришеві по команді. А він сказав це, коли згадував один свій пас – найкращий, на його думку, пас, який він зробив Раяну Гіггзу. Сценарист Пол Лаверті запитав його: “А якби  Гіггз тоді схибив?” На це Ерік відповів, що потрібно повністю довіряти партнерам по грі.

– Правда, що виконавцеві головної ролі Стіву Еветсу Ви влаштовували сюрпризи на майданчику?

– У сцені, де Ерік Бішоп у себе в кімнаті скаржиться на життя, звертаючись до постера з Кантона на стіні, мені важливо було домогтися природної спонтанної реакції. Тому ми не попередили актора Стіва Еветса, що Кантона буде сам грати у фільмі й буквально в наступний момент з'явиться в кадрі особисто. Ми сховали героя за фіранкою, і, коли після потрібної репліки Кантона з'явився перед Стівом і своїм постером, це був шоковий ефект!

– А самого Кантона ви не розігрували?

– Ну, Пол Лаверті по-своєму жартував. Навмисно, коли писав сценарій, намагався підшукати для Еріка такі слова, де було більше суто англійських звуків, наприклад “th”, які  особливо важко вимовляти. Ще Кантона в нас грає на трубі – грати він навчився в той час, коли був дискваліфікований, – і танцює рок-н-рол. Правда, епізод з танцями під час монтажу скоротили. А взагалі Ерік від самого початку був не проти поіронізувати над своїм іміджем.

– До речі, про імідж: погані хлопці з пістолетами у Вас у фільмі найбільше злякалися не поліції, а погрози зняти їх на камеру й помістити кліп в Інтернеті. Нові технології дійсно така страшна сила?

– Я не дуже знаюся на сучасних медіа-технологіях. Але так, думаю, це новий спосіб приниження людей – виставити відео на популярний сайт. А місцевою поліцією гангстери здатні маніпулювати.

– Для альманаху “У кожного своє кіно” Ви зробили короткометражку, де персонажі стоять біля каси кінотеатру й довго вибирають, на який би фільм їм піти, але, зрештою,   розвертаються і йдуть на футбол. Ви думаєте, що футбол як видовище сильніше, ніж кіно?

– Як правило, так. Не завжди, звичайно. Але якщо брати посередній фільм, то вже краще футбол подивитися.

– Проте добрий фільм можна подивитися неодноразово, а матч цікавий один раз, у прямій трансляції.

– Теж правильно. Але на футболі ти звичайно до останньої хвилини заінтригований, не знаєш, чим гра закінчиться. А з багатьох фільмів можна спокійно піти посередині.

– Чи є команда, яка означає для Вас так само багато, як МЮ для Еріка?

– Мабуть, є, але це досить скромний футбольний клуб – команда з мого рідного міста Бат.

– Ви зі сценаристом Полом Лаверті запеклі вболівальники. Чому так мало знімаєте фільмів про футбол?

– Футбол – гра, яку найкраще  дивитися наживо. Фільм же “грається” на запис. Ритм футбольного матчу надто відрізняється від ритму фільму. А відтворити на екрані гру неможливо. У кіно більш доречні міркування про гру, про її вплив на життя персонажів. І наш фільм – це насамперед  історія про любов, розповідь про те, як спілкування з футбольним кумиром Кантона допомагає “маленькій людині” вирішити свої проблеми.

До речі, цікаво, що Стів Еветс до зйомок не був шанувальником футболу. Але ми прокручували йому записи ігор Кантона, і чим більше він дивився, тим більше переймався красою футболу. Тепер цей спорт – його нова пристрасть.

– Кантона у Вашому фільмі – плід уяви вболівальника. Виходить, не можна сказати, що знаменитий футболіст зіграв себе самого?

– Кантона на екрані не далекий від справжнього. Кантона – харизматична особистість і не лише на футбольному полі.

– Що спонукало Вас зробити фільм у жанрі комедії?

– Ми з моїм постійним сценаристом Полом Лаверті й продюсером Ребеккою О’Браєн зробили кілька важких  драматичних фільмів поспіль. От і подумали, що непогано б зробити кіно, що змусить усміхнутися. Але що таке комедія? Це та ж трагедія, тільки з гепі-ендом.

– Ви багато уваги приділяєте соціальним проблемам. Як нинішня економічна криза відбивається на темах праці, експлуатації, про які Ви так багато міркуєте?

– Ми зняли фільм “Вільний світ”, де про це йдеться, у 2007 році, ще до кризи. Тоді у всій країні відчувався великий попит на дешеву робочу силу, особливо в сільському господарстві, торгівлі й будівництві. Тепер цей попит зменшився. Іммігрантам доводиться пропонувати себе ще дешевше.

– Вас вважають “троцькістом”. Що для Вас означає троцькізм у XXІ столітті?

– Насамперед – жодних компромісів із правими соціал-демократами. Вони завжди зрадять. Вони погоджуються з тезою, що передусім прибутки підприємців. Сталінізм був помилковим шляхом в історії, але це не кінець соціалізму. Капіталізм зазнав невдачі. Він не в змозі надати нам необхідний рівень життя. Ми повинні організовуватися на підставі певних специфічних вимог, наприклад, проти зниження зарплати, за соціальне житло, пенсії. Сьогодні також гостро постає й питання екології.