Склалося так, що виставка живопису, графіки, вітражу та кераміки “Єдність у різноманітті”, відкрита  у Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької  у рамках Третього міжнародного конгресу “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”, промайнула повз увагу преси, а з нею і ширшого загалу. А шкода...

Бо мова не тільки про художників, з яких всі, крім одного, мають українське походження і входять до Об’єднання українців Латвії, а й про справді цікаві творчі роботи. А відтак і цікаві творчі портрети авторів, більшість із яких є членами Спілки художників Латвії і окремі з яких здобули освіту у Львівському тоді ще інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Сім авторів і сім портретів, кожен з яких самобутній і виразний. Зокрема, колись львів’янина, члена творчої асоціації “Logs” Ореста Миська, творчий почерк якого, позначений почуттям гумору та схильністю до філософських трактувань, є добре впізнаваним серед учасників симпозіумів кераміки в Латвії, Україні та Німеччині і чиї роботи представлені в музеях України та Данії. Уродженця Хотина Олексія Краснова, чиї персональні виставки неодноразово інтригували глядача у Києві та Ризі і чиїми вітражами оздоблено чимало установ у Латвії (серед них церкви в Ризі, Яунпілсі, Саласпілсі, Пуре, Тернете і Резекне) та його дружини Ейли Вікмане, чий вітраж є не лише виразно індивідуальним, естетичним, а й дуже жіночим. Уродженки Риги, недавньої випускниці Латвійської академії мистецтв, що сьогодні викладає у Ризькій художній школі Вікторії Косенко, яка у Львові показала свій живопис на полотні і картоні,  а експериментує також у техніках енкаустики, кераміки та дизайну. Графіка Валентина Даниленка, який народився у Московській області і вже понад тридцять років мешкає у Ризі, за цей час здобувши собі визнання як творець абстракцій, в основі яких не емоційне, а реальне сприйняття світу. Випускника Російської академії прикладного мистецтва у Санкт-Петербурзі 1971 року Анатолія Бородкіна, що  нині є членом Спілки художників України, Спілки художників Латвії та ЮНЕСКО і чиї акварелі, виставлені у Львові (а  працює він і як кераміст) характерні  і майстерним мазком, і настроєвим нюансом. Запоріжця, що має за плечима навчання в Українському поліграфічному інституті імені І. Федорова (нині – Академія друкарства) ще в часи, коли там викладала Олена Кульчицька, і який має глибокий авторитет художника, що невтомно працює в царині книжкової графіки та живопису. До речі, Григорій Крутий зараз подарував Художньо-меморіальному  музею Олени Кульчицької чорно-білий портрет духовної патронеси цього культурного осередку, виконаний ним ще 1964 року в техніці ліногравюри.

Організована Об’єднанням українців Латвії та зараз – Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”, ця виставка  вдруге привертає до себе увагу – зокрема, після експонування у Ризі. А для Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької – це четверта експозиція, яку музей гостить у власних нововідкритих виставкових залах від початку року.

“Ця подія насправді аж ніяк не буденна, – коментує її заввідділу музею Люба Кость. – Різні за віком, мистецькими школами, уподобаннями ці творці, як акцентують самі, запропонували українцям власні пошуки своєї ідентичності як у реалістичній, так і постмодерній стилістиці. Однак важить навіть не це. Мова про художників, які є не лише українцями від роду, а й асоціюють себе з духовною присутністю в Україні”.