26 червня завершився 32-й Московський міжнародний  кінофестиваль. Журі під головуванням Люка Бессона вручило нагороди (крім французького режисера, до складу журі ввійшли акторки Марія Міронова (Росія), Каталіна Сааверда (Чилі), продюсер Файт Хайдушка (Австрія), режисер Шарунас Бартас (Литва).

120 тисяч глядачів, 10 днів, 340 фільмів, 17 з яких  конкурсні. Такий оптимістичний підсумок підбивають організатори фесту, які намагаються щосили підняти престиж ММКФ. На жаль! Навіть присутність міжнародних зірок, зокрема Клода Лелюша, Емманюель Беар або все того ж Бессона, не змогла затьмарити хамство охоронців, організаційні провали, але, найголовніше, слабкий конкурс. За рівнем запропонованих фільмів ММКФ значно поступається своєму вітчизняному побратимові “Кінотавру” (дарма, що той спеціалізується винятково на російськомовному кіно). Як би не було, а журі вибирало із запропонованого, і їхній вибір дуже не поганий.

Призи основного журі 32-го ММКФ розподілилися так.

Головний приз – “Золотий Святий Георгій” за найкращий фільм – “Брат” Марселя Раскіна (Венесуела) (на фото). Фільм сильний, а, головне, як ніколи актуальний, адже йдеться у ньому про футбол. Хуліо – капітан футбольної команди й природжений лідер, а його брат Даніель – талановитий нападник. Цілеспрямований Даніель мріє про те, щоб грати в професійній футбольній команді, але Хуліо вважає все це дурницею. Йому ніколи витрачати час на мрії – потрібно заробляти гроші, і робить це Хуліо не завжди законними способами. Одного разу хлопці потрапляють на замітку селекціонерів професійного футбольного клубу “Каракас”. Проте Даніель стає свідком того, як приятель Хуліо випадковим пострілом убиває їх матір. Він вирішує нічого не говорити братові. Режисер, одержуючи нагороду, відзначив: “У моєму фільмі є фраза, яку я хочу згадати сьогодні. Життя завжди буде забивати нам голи. Ми будемо програвати. Однак щодня  ми повинні прокидатися з відчуттям, що рахунок – 0:0, і далі робити свою справу”. Свою справу молодий венесуелець зробив непогано. І забив гол у ворота своїх конкурентів.

Другий за значенням, спеціальний приз журі дістав “Албанець” Йоханнеса Набера (Німеччина, Албанія). У цій історії мова йде про двадцятирічного хлопця, який мріє одружитися зі своєю вагітною коханою. У пошуках заробітку він залишає батьківщину й вирушає в Німеччину. Але німецька земля зустрічає його недружелюбно: ніхто не хоче брати на роботу нелегального емігранта. Політкоректна й соціальна картина вписалася у загальні тенденції фестивалю, відрізняючись, можливо, більшою емоційністю. Виконавець головної ролі Нік Хелілай здобув приз за найкращу чоловічу роль, відзначивши, що нагорода “дарує надію молодим акторам в Албанії. Так вони будуть думати, що все вийде”.

Приз за найкраще виконання жіночої ролі дістався Вілмі Цибулковій (“Як рай земний”, Чехія). Варто відзначити, що картина Ірени Павлазкової розповідає про долю легковажної матері і її дочок на тлі окупації Чехії радянськими військами в 1968 році. Вибір не випадковий, адже організатори не раз наполягали на тому, що цього року акцент буде зроблено на недавньому минулому Східної Європи й на теми, які ще рік тому були табу в Росії. Цим можна пояснити таку кількість конкурсних картин про недавнє радянське минуле.

Таким є і польський фільм “Розочка” що принесла режисерові  Янові Кідаві-Блонському приз за найкращу режисерську роботу. 1967-й рік. Юна красуня Каміла працює в університеті секретаркою ректора й збирається заміж за Романа, що займає відповідальний пост у державній торговельній компанії. Але насправді Роман працює в Службі безпеки, і в його обов’язки входить виявляти потенційних ворогів комуністичного режиму. Такого “ворога народу”, замішаного в таємних зв’язках з іноземними контрагентами, Роман підозрює у відомому письменникові Адамові Варчевському, але тому мистецьки вдається зображати на публіці повну відсутність інтересу до політики. Час іде, і начальство вимагає від Романа результатів, і тоді він зважується на надзвичайні кроки: щоб шпигувати за Варчинським він просить Камілу стати його коханкою. 
Свою єдину нагороду за найкраще експериментальне й молоде кіно вручило журі конкурсу “Перспективи” (голова журі – англійський режисер Джон Ірвін, сценарист і режисер Сергій Овчаров (Росія), акторка Кароліна Грушка (Польща). Призером стала картина “Реверс” Бориса Ланкоша (Польща). У цьому фільм одну із головних ролей зіграла знаменита Крістіна Янда.

Спеціальний приз за підкорення вершин акторської майстерності й вірність принципам школи . С. Станіславського “Вірю. Костянтин Станіславський” одержала Емманюель Беар (Франція). Акторка, яка, судячи з її вигляду, не зовсім розуміла, за що її нагороджують, сказала: “Актори завжди шукають щось нове. Буду продовжувати пошуки далі”. Загалом, ця нагорода спростувала чутки, що ще в Каннах президент ММКФ Нікіта Міхалков пообіцяв цей приз президентові журі Каннського фестивалю Тімові Бертону за лояльність до “Передстояння”. Або чутки були необґрунтованими, або Бертону нагорода ММКФ ні до чого. Обидва варіанти цілком можливі.

На кілька годин раніше від основного журі визначилося міжнародне журі ФІПРЕССІ, кінознавці й кінокритики Росії, Асоціація з просування азійського кіно NETPAC, а також ВД “Коммерсантъ”.

Отже:

Приз журі ФІПРЕССІ – “Як рай земний”, реж. Ірена Павлазкова (Чехія)

Приз міжнародного журі Федерації кіноклубів Росії за найкращий фільм з основного конкурсу – “Біса”, реж. Срджан Каранович (Сербія,

Словенія, Франція, Угорщина, Хорватія).

Спеціальний приз міжнародного журі Федерації кіноклубів Росії – “Як рай земний”, реж. Ірена Павлазкова (Чехія).

Спеціальний приз міжнародного журі Федерації кіноклубів Росії – “Різні матері”, реж. Міхая Іонеску, Тіберіу Йордан (Румунія).

Приз міжнародного журі Федерації кіноклубів Росії за найкращий фільм з конкурсу “Перспективи” – “Реверс”, реж. Борис Ланкош (Польща).

Приз журі Російської кінокритики за найкращий фільм з основного конкурсу – “Брат”, реж. Марсель Раскін (Венесуела).

Приз журі NETPAC (Асоціація з просування азійського кіно) – “Їжа й дівиця”, Мінору Куримура (Японія)

Приз ВД “Коммерсантъ” – “Авіаторка з Казбека”, реж. Інеке Смітс (Нідерланди, Бельгія). 

На Московському фестивалі свій приз визначають і глядачі. Вони виявилися солідарними з основним журі, нагородивши “Брата” Марселя Раскіна.

У такий спосіб нагороди розлетілися по всьому світі (цікаво, що цього року, на відміну від попередніх, Росія була представлена в конкурсі всього одним фільмом). Люк Бессон повернув ланцюг президента журі назад Міхалкову. У Москві показали його нову роботу “Неймовірні пригоди Адель”. Фестиваль завершився, щоб його відбірники спробували зробити ще один крок до того, щоб повернути ММКФ його колишню славу. Хоча б серед москвичів, які штурмували цікаві позаконкурсні програми й майже повністю ігнорували конкурс.

Москва – Львів