У Національному – ювілейна виставка яскравого кераміста

Хто знає львівського художника Тараса Левківа (чия виставки кераміки та інтарсії з нагоди його 70-ліття відкрилася у Національному музеї у Львові) ближче, знає і його особливість: цей митець стосовно творчості – персональної і чужої – завжди має власну думку.
Художник, без імені якого неможливо уявити становлення львівської школи кераміки і який став першим представником України (а мова про 1972 рік) на міжнародному бієнале у Валорисі у Франції (де, до речі, в кераміці періодично працював Пабло Пікассо), кераміст, який зумів традиційну школу ліплення збагатити модерною стилістикою часу, педагог, що близько сорока років свого життя  віддав ще й викладацькій праці у Львівському коледжі прикладного та декоративного мистецтва імені Івана Труша (зараз очолює тут кафедру кераміки), заслужений діяч мистецтв України Тарас Левків цього разу уклав експозицію із вісімдесяти творів, виконаних за останні п’ять років.
“Завжди люблю побачити себе збоку, – каже художник. – Це потрібно, щоб зрозуміти, де перебуваєш і куди треба рухатись. А я в русі завжди. Не можу без праці. Своїм відпочинком бачу лише зміну однієї роботи на іншу”.
“Тарас Левків – гончарна слава України, самобутня, неповторна епоха в історії національного гончаро­творення, – наголосив про художника директор Інституту керамології Олесь Пошивайло. – Виставка славетного Маестро – це унікальна можливість зазирнути в українську душу – красиву, емоційну, щиру, відкриту і, на жаль, вразливу й незахищену. Хто хоче глибше пізнати рідну країну – мусить бодай мить  побути наодинці поміж безсмертних творінь львівського характерника! Ця виставка – немовби вівтар храму, куди слід приходити на душевну сповідь: вона немовби криниця для спраглих, у  якій переховується потужна енергія мистецького самоствердження, світлого натхнення й пророчого заохочення до подвижництва в ім’я духовного возвеличення України”.
Дуже скромний, тихий  і делікатний у житті, що не любить гучних товариств, Тарас Левків у творчості є людиною справді могутньою і  вагомою. Глина у його руках (особливо його улюблені опішнянська та червона з-під Дрогобича) не просто йому підкоряється. Видається, вона його обожнює. Відтак з’являється дивовижна пластика оригінальних форм і глибокого філософського змісту. Зрештою, як кераміст, Тарас Левків мислить, працюючи і над інтарсіями. “Люблю я глину і дерево понад усе, – ділився думками ювіляр із “Поштою”. – Це живі матеріали. Іноді мені здається, що навіть чую стукіт їхніх сердець. А тому на жоден метал чи щось інше їх не проміняю ніколи”.
Цікаво те, що Національний музей вирішив цього року відкрити ще одну виставку творів Тараса Левківа. Але уже з власних фондів. Адже у цьому музеї (а кераміка Левківа зберігається також у музеях інших міст України, Чехії, Росії, Грузії та Німеччини) є близько шістдесяти самобутніх робіт цього художника.
Цікаво й інше. Як повідомив на урочистості директор коледжу імені Івана Труша Василь Откович, рік тому Тарас Левків на своєму подвір’ї у Винниках викопав криницю. “У цьому є щось величне і символічне, – наголосив промовець. – І в цьому теж феномен Тараса Левківа”.