18-річний львів’янин Назар Федюк – переможець 17-ти міжнародних та всеукраїнського музичних конкурсів

Назар прокинувся вдосвіта. Сьогодні відповідальний день – він їде у Мінськ на Міжнародний конкурс ім. М. Ельського. І раптом… запаморочилась голова, юнака морозило. Мама Оксана Володимирівна зміряла синові температуру. Отакої – 39,5. Лікарі, яких терміново викликали до Назара, заперечили в один голос: “Ніякого конкурсу! Хлопець навіть піднятися з ліжка не може, не те що змагатись із найкращими скрипалями Європи”.

Почувши таке, Назар підупав духом. Адже він так мріяв показати свої здібності на цьому конкурсі! “Я поїду, мамо!” – мовив знесилено та впевнено. Пігулки, уколи, трави трохи збили температуру. А ввечері, ослаблений, разом з матір’ю подався на вокзал.
Зал скандував: “Назар!”

…У глядацькому залі – аншлаг. Назар зіграв Н. Паганіні Концерт №4. Остання нота скрипаля на сцені – зал на мить завмер. І  раптом… шквал оплесків. На конкурсі у Мінську 16-річного львів’янина Назара Федюка журі оголосило лауреатом. І це серед 40 міжнародних учасників, більшість з яких були учнями… членів журі. Ніхто й подумати не міг, що юнак відіграв музичний твір, знемагаючи від застуди. Це була перемога, перш за все над самим собою.

…Першу нагороду Назар Федюк отримав у 13 років на XI Міжнародному конкурсі ім. М. Стріхаржа в Запоріжжі. Згодом у Польщі, Німеччині відвідував майстер-класи професорів зі світовими іменами – Ігоря Озіма, Романа Ласоцкі, Петру Мунтяну. Виступав із сольними концертами в Росії, Словаччині, Білорусі, Польщі, Австрії, Німеччині. Торік став лауреатом двох міжнародних конкурсів –  “Синій птах” у Сімферополі та ім. К. Шимановського і Г. Ернста у Вроцлаві (Польща). А в Ялті під час міжнародного конкурсу “Синій птах” у номінаціїї “Соліст оркестру” став володарем  гран-прі. З кожного із 17-ти музичних конкурсів наш земляк привозив нагороди. А в Радзині (Польща) побачив світ DVD-альбом з виступом Назара з нагоди 220-річчя від дня народження Кароля Ліпінського (відомого скрипаля-віртуоза, львів’янина).

Юнак зізнається: жодного члена журі з України не було ані в Познані (Польща, V Міжнародний конкурс ім. Г. Ф. Телемана, перша премія), ані в Ліхтенберзі (Німеччина, володар спеціальних призів фонду Анрі Марто та Всесвітнього товариства Ріхарда Вагнера у Байройті). Із 70 учасників Назар Федюк – єдиний скрипаль, котрий представляв Україну. В Польщі зал хвилин, мабуть, десять не відпускав нашого земляка, скандуючи “Назар! Назар!”. І це при тому, що в залі були викладачі, скрипалі (його конкуренти!) – люди, які найбільше знаються на музичному виконанні.

– Я помітив: відомі люди зазвичай дуже прості у спілкуванні, – Назар показує фотоальбом і коментує кожну світлину. – Ось я з Леонідом Кучмою. Адже значну підтримку надає Благодійний фонд “Україна”  Президента Леоніда Кучми . Це – з послом України в Росії, нині міністром закордонних справ України – Костянтином Грищенком Адже мій сольний концерт у Москві відбувся за його сприяння.

Росла дитина – “росла” й скрипка

Батьки не завжди підтримують дітей у виборі фаху. Зазвичай, дорослі прагнуть, аби їхні “кровинки” обрали “прагматичні” професії. У цій сім’ї прагнення сина стати скрипалем Оксана Володимирівна та Андрій Євгенович схвалили, незважаючи на те, що музикантів у родині нема.

…У музичну школу ім. Нижанківського у Стрию (там мешкали Федюки) 5-річного Назара відвела бабуся Дарія Станіславівна, мовляв, щоб дитина не нудьгувала без діла. Вона завжди захоплювалась скрипкою. Та й удома був інструмент – мама Назара колись навчалась музики. Дитя час від часу підбігало до скрипки і зацікавлено щипало за струни.

Не так сталося, як гадалося… “Слух і ритм у хлопчика є, – мовили члени комісії, – але він ще замалий. До музичної школи беремо дітей зі семи літ. Підросте – отоді…”. Назарчик нахнюпився, на очі навернулися сльози… Учителька школи Леся Огурцова пошкодувала його – взяла у клас під свою відповідальність. І як приємно було здивоване керівництво, коли за чотири місяці дитина прекрасно виконала старовинну французьку пісеньку

П. Чайковського. Скрипка була такою манюсінькою, що грати на ній було важко. Цей інструмент підбирають для кожного дитячого віку. Ріс Назарчик – “росла” скрипка.

– Згодом наша родина переїхала до Львова, – говорить Назар розсудливо. – Було мені тоді 10 літ. Пригадую, провчившись рік у звичайній школі, я заявив вчительці: “Влітку вступлю до музичної школи, тож хочу попрощатися з однокласниками”. То було моє рішення, батьки про це дізналися згодом від учительки.Назар вступив до музичної школи ім. С. Крушельницької.

І навіть після того, як заявив батькам: “Буду скрипалем”, вдома сприйняли скептично, мовляв, дитяча фантазія, “перехворіє”... Та хлопець не “перехворів”. З роками все сильніше захоплювався скрипкою. Щонеділі з мамою, татом або вчителем ходив на концерти до філармонії. Прибігав додому окрилений і хутчій за інструмент.

“Трудові” мозолі

Шкільні педагоги не раз стверджували: Назар може стати філологом, прекрасно знає українську. Окрім того, в родині Федюків дідусь – математик, бабуся – медик. Ці предмети також добре давалися хлопцеві. Тож родичі думали: він піде їхніми стопами. А гра на скрипці це так – для всебічного розвитку…

– Друзі не раз кликали мене поганяти м’яча у дворі, – усміхається Назар. – А я “міняв” м’яча на скрипку. Щоправда, відвідував бальні танці. Навчився танцювати танго і зрозумів, що музика цікавіша. Я настільки закоханий в неї, що коли поставав вибір – позайматися на скрипці, зустрітися з друзями чи піти на дискотеку – вибирав… скрипку. Адже вчитися в музичній школі – означає жити в атмосфері музики, бо постійно спілкуєшся з такими, як ти сам.

Вільного часу в Назара майже нема – концерти, конкурси, фестивалі… Часом його не було вдома кілька тижнів. Часу навіть на вивчення уроків не залишалося. А якщо випадала вільна година – брав у руки скрипку. В пізні вечірні години закладав сурдину на скрипку, щоб не турбувати сусідів.

– На жаль, не можу допомогти батькам по господарству, виконувати важку роботу, – розповідає юнак. – Пальці повинні постійно вправлятися. Від постійної гри на скрипці на пучках з’являються мозолі. А від фізичної праці втрачаються специфічні відчуття рук. Мама, спасибі їй, супроводжує мене майже на кожному конкурсі, забезпечує належні умови і таку необхідну  підтримку. До речі, у музикантів є неписаний закон: на концерт не можна одягатися в новий костюм – хоча б раз поносити його до виходу на сцену. Маю оберіг, який мене захищає. Що це? Секрету розкривати не можна, аби талісман не втратив магічної сили.

…Місяць тому Назар Федюк попрощався зі школою. На державному випускному іспиті інтерпретував складні твори-шедеври світової класики – “Чакона”

Й. С. Баха, фантазія “Кармен” Ж. Бізе – Ф. Ваксмана, “Каприс №20” Н. Паганіні, “Концерт для скрипки з оркестром”  Й. Брамса. Адже це його улюблені композитори. Члени комісії, до якої входили провідні професори Львівської національної музичної академії, стверджували в один голос: виконано на високому художньому рівні – й оцінили гру Н. Федюка найвищим балом.
Терпіння і титанічна праця
– Прагну бути всебічно розвинутим, – каже Назар. – Із сучасної музики надаю перевагу творам Д. Шостаковича, Б. Бріттена, Е. В. Корнгольда, А. Шнітке, Л. Колодуба та М. Скорика. Люблю читати класичну літературу, фотографувати. Читаю і розмовляю англійською та польською.
Цього літа на Назара Федюка чекає ще одне випробування – вступ до вишу. Юнак обрав Львівську національну музичну академію ім.
М. Лисенка, де скрипкова школа має славні традиції і здобутки.

Назар стверджує: коли вперше торкаєшся скрипкових струн, звуки ріжуть вухо. Лише з роками, завдяки терпінню і титанічній праці,  народжується справжній темброво забарвлений звук. Багато залежить від педагога.

– Дуже вдячний моєму професорові Володимиру Заранському. Він не лише навчає мене, а й підтримує морально. Перед виконанням  Концерту К. Ліпінського у Львівській філармонії мені потрібні були ноти для оркестру. Видавництво запросило велику суму. Лише завдяки старанням Володимира Івановича польська сторона  безкоштовно надіслала в Україну партитуру. Перемога у 17-ти конкурсах – це також перемога Володимира Івановича. Він навіть позичив свою скрипку, щоб виступи на концертах і конкурсах були ще більш якісними. У жовтні цього року заплановано мій сольний концерт у Відні. Вдячний концертмейстерам, лауреатам міжнародних конкурсів Марії Вишковській і Юлії Маківничук, бо мій успіх залежить і від них.

Професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Володимир Заранський: “Назар надзвичайно обдарований і працьовитий музикант. Існують надскладні прийоми скрипкової гри, що для багатьох є недосяжними, де треба відчути кожний найтонший рух… Усі мої завдання до наступної нашої зустрічі Назар старанно відпрацьовує. У мого учня ідеальний слух, відчуття ритму. Найкраще йому вдаються віртуозні твори великих композиторів-скрипалів – Н. Паганіні, Г. Венявського, П. Сарасате, Г. Ернста. Якщо інші скрипалі уникають їхніх творів, бо надто складні, то в них Федюк прагне досконалості. Репертуар скрипаля дуже широкий – від докласичного періоду, класичного, романтичного до сучасного.

Його, як скрипаля, вже пізнали в Європі. Найкращий доказ цього: німецька сторона безкоштовно надіслала партитуру видатного австро-американського композитора Еріха Корнгольда. Повністю  цей нотний матеріал коштує до тисячі євро, і сім’я неспроможна була б придбати її синові. Батьки присвятили Назарові своє життя – і це похвально.

Проводжу з юнаком бесіди про музичну культуру, стилі,  літературу, мистецтво. Прагну, аби він був всебічно розвинутим. Що вищий інтелект, то досконаліша інтерпретація. Назар прославив Україну в Німеччині, Польщі, на згаданих конкурсах він єдиний представляв нашу державу, де львівського скрипаля оцінили гідно. У цього юнака – велике майбутнє”.

Валентина Шурин