Гаель Гарсія Берналь, актор, режисер та продюсер, про роботу у каннському журі

В арт-залі львівського “Кінопалацу” показують чудову стрічку Джима Джармуша “Межа контролю”, де одну із головних ролей зіграв мексиканець Гаель Гарсія Берналь. Саме із Джармушем Гаель мав приїхати у Канни минулого року, проте стрічка не потрапила у надзвичайно насичений минулорічний відбір. Проте цього року Гарсія Берналь прибув як президент журі “Золотої камери”, призу, який вручають за найкращий дебют. До речі, на цю нагороду, крім “Золотої пальмової гілки”, претендувала й українська стрічка “Щастя моє”. Нагорода дісталася мексиканцю Міхаелю Рове за картину  “Aсo Bisiesto” (стрічка брала участь у “Двотижневику режисури”). Щоб підтримати співвітчизника Гаель Гарсія Берналь, усупереч усталеній традиції, зустрівся із пресою.

– Ви вперше стали головою журі фестивалю? Що відчуваєте?

– Головою журі фестивалю – так, уперше. Я дуже щасливий і схвильований: для мене все нове: фільми, режисери... І я намагався нічого не дізнаватися про них, навіть національність. Я хотів здивуватися від фільму. Це – інший підхід: зовсім не те ж саме, що дивитися фільм режисера, якого вже знаєш. 

 – Як Ви співпрацювали з іншими членами журі?

 – Я думаю, що всі дотримувалися тої ж думки. Ми хотіли, щоб нас захоплювали зненацька, вразили. Мені здається, ми всі дістали багато задоволення і під час обговорень, які передували остаточному ухваленню рішення, приділяли більше уваги фільмам, які нам подобаються, а не тим, що не сподобалися. Це набагато конструктивніший і ефективний підхід. 

– Ваш перший спогад про кіно?

 – “Дамбо”!  Я пам'ятаю, тому що кілька разів дивився його зі своєю родиною. Піти на “Дамбо” – це вже була подія, піти саме в цей кінотеатр...  Для нас, дітей, це було особливим! Це було в кінотеатрі “Континенталь” у Мехіко, і я обожнював ходити туди, просто для того, щоб побути у цьому місці.

– Але Ви вирішили стати актором не через “Дамбо”?

– Ні! Мої батьки – актори, тому для мене, у певному сенсі, було немислимо теж не стати актором. Це – частина мого життя.

– Із усіх режисерів, якими Ви захоплюєтеся, кого б поставили на перше місце?
– Не можу так вибрати, я б надто багатьох пропустив. Крім того, треба залишити місце новим режисерам. Але можу згадати всіх тих, з ким я

працював: Альфонсо Куарон, Волтер Саллес, Альмодовар, Гонсалес Іньярріту, Фернандо Мейреллес, Мішель Гонорі, Джим Джармуш... У них дуже оригінальний світогляд, у цьому їх спільна риса й розходження одночасно.

– Ви почали кар'єру актора з картини “Сука-любов” Алехандро Гонсалеса Іньярріту і з ним уперше потрапили в Канни. Що згадуєте про цей досвід? 

– Це була просто фантастика! Приїхати в Канни... Я вперше відвідав Францію...  І  вперше побачити фільм (я його не бачив перед цим) об 11-й ранку, тут, на Міжнародному тижні критики...  Я був заворожений! Життя всіх, хто брав участь у створенні цього фільму, після нього змінилося. Нас було семеро в дуже маленькій квартирці. Ми чудово проводили час! Просто неймовірно, як один фільм може все змінити. Скрізь у Каннах висіли рекламні плакати інших картин, і мені здавалося, що наша стрічка загубиться серед них, і що її ніхто не помітить! На щастя, я помилявся. Відтоді я впевнений, що гарні фільми, показані в Каннах, у будь-якій програмі, можуть швидко заявити про себе, і на цьому можна побудувати кар'єру. Це був казковий досвід! 

– Вашим першим повнометражним фільмом як режисера стала картина “Дефіцит”, її теж показали у Каннах. Розкажіть про те, як це було – перший раз тримати в руках камеру?   

– Було прекрасно! Фільм став для мене, швидше, вправою, у якомусь сенсі це мене освіжило.  Я багато навчився, це був інтенсивний і дуже корисний процес. Знав, що стану фанатом режисури, хоча вважаю себе більше актором, ніж режисером. Моя робота – це акторське ремесло, і я його обожнюю, тому що ця професія дозволяє прожити безліч різних життів.

– Що, по-вашому, важливо в першому фільмі, або взагалі у першому досвіді?

– Важливо – прожити його. Перший досвід – уже досягнення. Думаю, що в ньому треба дійти до кінця. Навіть якщо втомився, треба закінчити те, що почав. Це теж важливо, тому що перший досвід у будь-якому випадку міняє ваше життя. Я хочу сказати, що якщо ви пірнете у воду, то  ваше сприйняття зміниться. Так само відбувається й з фільмами.

– Що Ви можете сказати, подивившись усі дебюти Каннського фестивалю?

– Переконаний, що у кіно – світле майбутнє.

– Ваші плани після фестивалю?

– Їх багато, але наразі нічого ще не визначено. І поки вони не підтвердилися, вважається поганою прикметою про них розповідати. Але я думаю, що в середині червня Мексика буде грати проти Франції на чемпіонаті світу, і хочу на це подивитися й побачити, як Мексика виграє, навіть якщо це буде дуже важко...  Але й для Франції це буде непросто!