Хоча цьогорічний фестиваль “Віртуози” лише готується до першого чвертьвікового ювілею, який відзначатиме наступного року, вже відбулося кілька концертів чи навіть міні-фестивалів, приурочених знаковим датам. Перший з них, присвячений 50-річному ювілею камерного оркестру “Академія” Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка, був репрезентований трьома концертами; другий – святкування 70-річчя Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С.Крушельницької мав два основні “стрижневі” концерти, проте поряд з ними сольні й камерні виступи славетних випускників школи можна включити у ряд виступів на пошану alma mater.

Обидва міні-фестивалі, якими б різними і за задумом, і за основними художніми цілями вони не були, яскраво виявили спільність потужної львівської культурної традиції. Мимоволі пригадався старий англійський анекдот: “Що потрібно мати, щоб стати справжнім джентльменом?” – “О, не так багато, всього три коледжі: ваш власний, вашого батька і вашого діда”. Перефразовуючи його, варто пригадати багату історію камерного музикування та музичної освіти у Львові, яка налічує не одне століття і виховала не одне покоління професіоналів. А те, що до славних традицій додалися таланти і самопосвята наших сучасників, і дозволило отримати результат найвищої проби. Невипадковим можна вважати й той факт, що більшість учасників узяли участь у обох імпрезах.

Міні-фестиваль камерного оркестру “Академія”, яким упродовж останніх десятиріч керують славетний композитор Мирослав Скорик та Артур Микитка й активно співпрацює як диригент Ігор Пилатюк, сконцентрував ті головні риси, які становлять родзинку улюбленого львівськими меломанами колективу: дотепність і винахідливість у складанні програм, природний перехід від високого і трагічного світовідчуття до чуттєвої, легкої і цілком демократичної насолоди життям, звісно, попри незмінно високий професійний рівень. Моцарт і Шнітке, Скорик і П’яццола, Боккеріні і Аттерберг, Данкля і Птушкін, нове прочитання давно відомих творів і відкриття малознаних імен: у цій насиченій звуковій виставі у трьох актах кожний учасник мав свою роль, але головними героями все ж були диригенти й солісти. Програма інавгураційного концерту була побудована на контрастах епох і стилів: Моцарт – Аттерберг – Шнітке, а родинне тріо – солісти-скрипалі Анастасія, Назар Пилатюки та диригент Ігор Пилатюк, та альтист Андрій Війтович створили яскраву експресивну візію класичних і сучасних шедеврів. У другому концерті головним героєм був Мирослав Скорик, причому в його популярному амплуа – недаремно ж в програмі було зазначено: “Хіти маестро Скорика”. Тут прозвучали твори, призначені для найширшої аудиторії, що кидають виклик поширеному сьогодні естетичному снобізму: Третій концерт для фортепіано з оркестром, Партіта, “Карпатська рапсодія”, “Поема” та джазові обробки, солістом в яких виступив автор.

І на завершення фестивалю “Академії” оркестр влаштував справжній парад віртуозів, вихованих оркестром за 50 років існування. Особливим штрихом стали виступи династій оркестру: феєричний дует Ш.Данкля в інтерпретації Лідії і Остапа Шутків, запаморочливо віртуозне “Пальпіті” Н.Паганіні у виконанні родини Пилатюків, елегантний і вишуканий концерт Й.Гайдна, представлений альтистом Володимиром та піаністкою Жанною Микитками, і милий виступ наймолодшого учасника – Томи Бервецького, що під орудою свого батька диригента Юрія Бервецького заграв “Лірника” Г.Венявського. Зворушливою ноткою – пам’яттю про засновницю оркестру Олександру Деркач – прозвучала п’єса А.Пярта “Fratres”, запропонована багаторічним керівником і концертмейстером Матіасом Вайцнером, що спеціально приїхав до Львова з цієї оказії і знову сів за перший пульт. У цілому ж концерт став своєрідним символом і пошани до минулого, і великої надії на майбутні артистичні звершення колективу.

Дещо в іншому ключі був вирішений наступний міні-фестиваль  “Віртуозів” – презентація досягнень школи ім. С.Крушельницької. Слід віддати належне дирекції школи і її керівникові Левкові Закопцю, організаторам свята, котрі продумали ювілейне дійство із справжнім розмахом.

Два збірних концерти славетних випускників, які спеціально з цієї оказії з’їхалися з усього світу, умисне чи неумисне продемонстрували протилежні полюси. Перший став втіленням ідеї академізму, елітарного духу музики минулого і сучасності. Колективи – квартет “Академія” та камерний оркестр “Віртуози Львова”, в яких здебільшого задіяні випускники школи, а також солісти і ансамблісти, вихованці школи останніх сорока років – піаністи Володимир Винницький, Василь Котис, Маріанна Гумецька, Тетяна Слюсар, співачка Софія Соловій, скрипалі Соломія Сорока, Лідія Футорська, Володимир Дуда, Богдан Криса, віолончелістка Наталя Хома, флейтисти Марія Семотюк та Андрій Карп’як, гобоїст Юрій Хвостов та трубач Остап Попович – прагнули не просто вразити публіку віртуозністю виконання (зрештою, вона була настільки органічною, що її просто не помічали), але передусім заакцентувати філософсько-інтелектуальну природу музики, розкрити психологічні тонкощі образів. Цей вдумливий серйозний тонус панував і в несподівано стриманій героїчній манері виконання фантазії Ф. Шопена (Володимир Винницький), і в таємничих блуканнях “Скарбо” М.Равеля (Василь Котис), і в жорсткій конструктивності “Пісні Ліноса” французького композитора ХХ ст. А. Жоліве (Марія Семотюк), і в неймовірно складній драматичній сцені Семіраміди з однойменної опери Дж.Россіні (Софія Соловій), і в тонких ліричних переливах “Каприччіо” А.Понкієллі (Юрій Хвостов), і навіть в млосно джазових п’єсах А.Гартмана (Соломія Сорока) та темпераментній американізовано відкритій обробці знаменитої угорської рапсодії Ф.Ліста, зробленої Д. Поппером (Наталя Хома – Володимир Винницький), та й у всіх інших позиціях об’ємної чотиригодинної програми.

Натомість фразу “Музика – це радість і задоволення від життя” сміливо можна було поставити епіграфом над другим ювілейним концертом. Не менш імениті випускники – піаністи Яромир Боженко та Мирослав Драган, співачка Оксана Кровицька, скрипалі Лідія та Остап Шутко, Анна Савицька, Назар Пилатюк, альтист Володимир Микитка, віолончеліст Юрій Ланюк, що цього разу виступив як піаніст-імпровізатор, і ще один ювіляр – оркестр “Академія”, музикували з таким неприхованим і відвертим задоволенням, що не “заразитися” від них усмішкою і добрим настроєм було неможливо. Навіть трагічні за образом твори – як “Кол Нідре” М. Бруха (Анна Савицька) чи арія Баттерфляй з опери “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні (Оксана Кровицька) – дістали зворушливо ніжний, щемливий відтінок. З неповторним шармом і свободою завершив дводенне концертне дійство Мирослав Скорик – і як композитор, і як піаніст, і як диригент, виступивши з трьома джазовими п’єсами.

Проте міні-фести­валь школи ім. С.Крушель­ниць­кої не почався і не закінчився згаданими двома концертами. Зірки світового масштабу, котрі виховувалися у ній і тепер виступають на всіх континентах, вписали у щоденник цьогорічних “Віртуозів” окремі сторінки. Як своєрідну прелюдію до свята школи варто згадати чудовий вечір музики Ф. Шопена, який подарував львівській публіці Сергій Ейдельман. Ще один шопенівський клавіра-бенд запрезентував Володимир Винницький, що цього разу здивував своїх шанувальників доволі незвичним амплуа: тих, хто пам’ятає його експресію, динамізм, схильність до сильних яскравих контрастів, вразила проникливість і гра півтонами, стриманість і прецизійність манери. Неповторне враження залишив і концерт Наталі Хоми та Володимира Винницького, особливо ж виконання сонати “Арпеджіоне” Ф. Шуберта. Не можна не згадати виступу Софії Соловій в органному залі з концертною арією Л. ван Бетховена “Ah! Perfido!”– її дивовижної краси голос і культура виконання не намарно принесли їй 14 перемог на міжнародних вокальних конкурсах. Ще один випускник школи, блискучий піаніст Дмитро Онищенко завершив парад зірок школи ім. Крушельницької виконанням музики Бетховена, Рахманінова та Мусоргського, в кожному з творів розкриваючи нові грані свого таланту: філософську глибину в сонаті “Прощання” Л. ван Бетховена, масштабність і розмах у варіаціях на тему Кореллі С. Рахманінова, картинність і барвистість у “Картинках з виставки” М.Мусоргського.

Цілісність і гармонійність музичного образу Львова, який з такою переконливістю показали обидва ювілейні міні-фестивалі, засвідчили не тільки і не стільки вірність традиціям, скільки велику перспективу подальшого мистецького зростання, незважаючи на всі економічні й політичні випробування, панування високого духу культури, який завжди був візитною карткою нашого міста.

Любов Кияновська