Кінофестиваль у Каннах розпочався фільмом про Галичину та криками “Смерть французам!”

Одним із перших документальних фільмів, що були поставлені у розклад фестивалю за кілька годин до його офіційного відкриття, стала стрічка “Три історії Галичини” львів’янки Олі Онишко, яку вона знімала спільно із Сарою Фархат.

Стрічка розповідає про те, як можна у кривавій м’ясорубці воєн та катаклізмів залишатися людиною, як різні нації можуть співіснувати на одному подвір’ї без сутичок та бійок. Здається, відомі істини. Фільм про те, як часто у ХХ столітті їх дотримання стало подвигом.
Перша історія – єврейська. Про родину в Бориславі, яку переховувала українка, чий син служив у нацистській поліції. І як потім ця єврейська родина врятувала її сина від радянської влади. Друга – українська – про Олю Ільків, зв’язкову УПА, у якої відібрали дітей.

І третя – про польського священика, що дбає про українські храми та єврейські цвинтарі… Цей фільм про маленьку територію, землю, яка палала і  з якою разом палали її жителі. Саме так говорить про своє життя одна з героїнь картини. Документальний фільм про землю, затиснуту між Гітлером та Сталіним. Стрічку показали у рамках програми української кінофундації, яка вже втретє відкриває в Каннах український павільйон.

Ще одна розповідь про палаючу землю відкривала офіційну програму фестивалю – “Робін Гуд” Рідлі Скотта став своєрідним приквелом до добре відомої усім з дитинства історії. Британці, австралійці, німці та французи за неабиякі гроші Голлівуду розповіли світові, чому Робін став чоловіком в капюшоні, людиною із Шервуду. Стрічка знята з “гладіаторським” розмахом, мабуть, також принесе своєму авторові не одну номінацію чи нагороду. І вона того варта, адже картина знята у голлівудському стилі, до того ж із добрими акторами (оскароносні Рассел Кроу та Кейт Бланшет, а також Мак фон Зюдов та інші), із захопливими спецефектами, які сягнули такого рівня, що виглядають дуже природними. Варто нагадати, що наступного дня після каннської прем'єри фільм вийшов на світові екрани, зокрема, показують його і у Львові.

На екрані позитивні герої волають: “Смерть французам!”, а негативні цими французами, яким – смерть, і є. Проте Рассел Кроу вважає, що суть не в тому, що французи – погані хлопці, а в тому, що короля Річарда Лев’яче Серце вбив французький кухар. Нинішнім французьким кухарям залишили мало шансів, звівши до мінімуму урочисте прийняття після прем'єри.

Виконавці головних ролей зустрілися із журналістами і розповіли, що намагалися передати людські якості героя. “У дитинстві я обожнював все, що було пов'язано із Робін Гудом (як і автор цієї статті, до речі, той фільм, що триває дві з половиною години, я дивилася на одному подиху). Для мене Робін Гуд – все моє дитинство, – сказав Рассел Кроу і додав: – Якби Робін Гуд жив зараз, він би зводив рахунки на Волл-стрит, з винуватцями фінансової кризи, з банками. А ще йому варто було б поборотися із монополією засобів масової інформації”.

Що ж, поборотися з тими, хто асоціюється у думках, принаймні кіноманів із Волл-стрит, Кроу від імені свого героя зможе: завтра у Каннах прем'єра знаменитого сиквела Олівера Стоуна. Не чекаючи суботи, на власному гелікоптері прилетів Майкл Дуглас. Варто лише сподіватися, що перелітати океан йому не довелося.

Взагалі, хто і коли прилетить першими фестивальними днями – головна тема. Вулканічна хмара намагається внести свої корективи у фестивальну програму, проте Каннський кінофорум завжди вмів боротися зі стихійними лихами, страйками та негодою. Сліди шторму, який не так давно змив у море частину каннських кнайп, можна помітити лише на околицях міста. Це страшенно обурює його мешканців: “Ми платимо податки так само, як і ті, хто живе у центрі. Проте в них все гарно – квіточки, пісочок, а в нас усе знищене”, – жаліється Жаклін, пенсіонерка, яка мешкає в районі Ля Бока. Фестиваль зробив негоді лише одну поступку: організатори вперше спорудили прозорий купол над червоною доріжкою. Погода все ж таки вирішила посміятися – і в день відкриття похмурі до того Канни залило яскраве тепле сонячне проміння. Під куполом було досить душно, проте гості пробігали швидко, не встигаючи відчути незручностей, а зіркам, підозрюю, було все одно більш комфортно, ніж у лютневому Берліні. Проте не обійшлося і без втрат – не приїхав Рідлі Скотт. Проте хмара тут ні до чого: режисер переніс важку операцію на коліні і ходити сходами, навіть червоними, йому важко. Крім того, не приїхав й іранський режисер Джафар Панахі, але теж не через вулканічні виверження. Його запросили в журі, аби таким чином підтримати режисера, який уже більше двох місяців сидить в іранській в’язниці.

Проте в день відкриття червоною доріжкою пройшли Сальма Хаєк, Єва Лангорія, Ашварія Рай, Гаель Грасія Берналь, Кейт Бекінсейл, Мірей Дарк, Бенісіо Дель Торо, Клер Дені, Александр Деспла, Аріель Домбасле, новомодна Кері Малліган і справжня королева Гелен Міррен, яка у четвер провела церемонію нагородження Шопар, а також Венсан Перес, Макс фон Зюдов, Тім Бертон, Рассел Кроу (актор привіз у Канни дружину, актрису Данієль Спенсер, та двох дітей), Кейт Бланшет (до речі, за кілька хвилин до неї червоною доріжкою піднявся член цьогорічного журі Шакір Капур, що прославив її своєю дилогією про королеву Єлизавету), Крістан Скотт Томас, яка провела церемонію відкриття, Матьє Амальрік, чия режисерська робота відкривала каннський конкурс, Аньєс Варда, яка стала першою призеркою Канн, – вона отримає приз за внесок у кінематограф – та інші.

Як завжди відкриття фестивалю стало і модним дефіле. Світ гламуру та котюру цьогоріч щедро виплеснувся на червону доріжку. Описати усе це буяння тканин, коштовностей та барв важко. Проте вже сьогодні  можна визначити переможців. Ними стали Сальма  Хаєк у вишуканій бордовій сукні від Діора. Цей же модний дім одягнув Єву Лангорію у піну білих фальбанок. У білому, з довгим шлейфом, але не в такому елегантному, як у Лангорії, вбранні прийшла і Кейт Бекінсейл. Еліа Сааб також не пошкодував тканини на безліч бузкових фалд для Ашварії Рай. Гелен Міррен теж обрала Еліа Сааб, проте була в елегантній чорній сукні. А переможницею стала Кейт Бланшет – справжня королева дня у чорній, вишитій сріблом сукні з білим турнюром. Хто виконав цю унікальну сукню, не змогли сказати навіть фахівці. Ось вона, перша загадка фесту, яку ми, звичайно, спробуємо розгадати.

Не оминули Канни і скандали. Французька преса дуже жорстко висловилася на адресу відбірників, які допустили на конкурс “гімн сталінізму”. Йдеться про картину Нікіти Міхалкова “Втомлені сонцем-2”, що вже встигла провалитися у російському прокаті. Президент фестивалю Жіль Жакоб захищав свого старого друга, кажучи, що він особисто відібрав стрічку на конкурс і вважає, що у всіх можуть траплятися невдачі. Також Жакоб відкинув і звинувачення у тому, що ведеться на зіркові примхи.