Остап Шутко, вільний музикант.

Сьогодні на сцені Львівської філармонії відбудеться благодійний концерт "Музика в теплих тонах", у якому звучатимуть твори Астора П'яццоли, Ніно Роти,  Мішеля Лєграна, Йоганнеса Брамса у виконанні відомого скрипаля Остапа Шутка, оркестру капели "Трембіта" та солістки Іванни Комаревич. Музику доповнюватимуть виступи театру пантоміми "Tymoshenko Mime Theatre", що донедавна був відомий у Львові під назвою "Клітка". А всі зібрані від концерту кошти планують перерахувати через фонд "Крила надії" на потреби дітей, що лікуються у відділенні гематології та хірургії Львівської обласної дитячої спеціалізованої лікарні.

Концерт став приводом здійснити давно задумане й поспілкуватися із засновником та керівником концертно-продюсерського центру "Індивідуаліс" Остапом Шутком. Його справді можна назвати продовжувачем відомої династії скрипалів, адже народився він у родині відомої солістки та педагога (вже, на жаль, покійного), Лідії та Івана Шутків. Гідно, хоча водночас і достатньо прогнозовано продовжував справу батьків: закінчив спеціальну музичну школу ім. С.Крушельницької та Львівську музичну академію, згодом - асистентуру-стажування Національної музичної академії ім. П.Чайковського в Києві, у класі ще одного славетного львів'янина Богодара Которовича. Перемагав на престижних міжнародних конкурсах. Рік стажувався у славетній лондонській музичній школі Гілдхол. Двадцятидворічним став наймолодшим за всю історію кафедри скрипки викладачем головного музичного вишу країни. А потім несподівано звернув із такого, здавалося б, рівного й вимріяного кожним академічним музикантом шляху й обрав власний...

- Заради власного продюсерського центру Ви свого часу покинули престижну роботу у Київській консерваторії (Національній музичній академії України), про яку мріє чимало набагато старших Ваших колег...

- Так, досі ніхто не вірить, що я зробив це з власного бажання. Мабуть, підозрюють, що в цьому є якийсь прихований підтекст. Можливо, навіть, що мене вигнали з цієї роботи (сміється). Але насправді я дійсно сам вирішив  піти.

- І не шкодуєте?

- Абсолютно.

- А до педагогічної діяльності не кортіло повернутися?

- Ну, по-перше, я постійно проводжу майстер-класи в рамках проекту "Музичні вечори Остапа Шутка". У кожному місті, куди приїжджаємо. І ще, гадаю, цього року я трохи більше повернуся до викладання - власне, в рамках нового великого проекту, запланованого на літо під назвою "Музична академія Остапа Шутка".

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про цей проект і Ваше місце у ньому?

- Моє завдання передовсім - організувати цікавих і відомих людей, викладачів, заради котрих до Львова приїдуть обдаровані учні. Як виникла ця ідея? Упродовж років я спостерігаю, що у нас насправді є дуже багато талановитих дітей, котрим, попри все, буває непросто пробитися на міжнародних конкурсах чи влаштуватися в оркестри через відомі причини. Їх ніхто не знає, вони ніколи не були учасниками майстер-класів славетних педагогів, які сидять у журі, вони не мають можливості "пробитися" за кордон. Такою є кон'юнктура музичного ринку, вона існує всюди. Тому виникла ідея запросити цих відомих викладачів до Львова, щоб молоді українські музиканти дістали можливість принаймні тут із ними познайомитися.

- Хто вже погодився взяти участь у літній "Академії"?

- Переважно організатори та члени журі конкурсів, на які найчастіше їздять українські діти - наприклад, ім. Коціана в Чехії. Плануємо запросити навіть президента цього конкурсу, зрештою, я особисто знайомий і з багатьма членами журі.

- Чому в рідному Львові про діяльність центру "Індивідуаліс" чуємо дуже рідко? Ви майже не організовуєте тут концертів.

- Причина дуже проста: я провів у Львові кілька концертів, і в фінансовому плані вони виявилися найменш успішними.

- Тобто, наприклад, десь у Кіровограді Вас сприймають із значно більшим ентузіазмом?

- Не лише в Кіровограді. Навіть в інших містах Західної України - Івано-Франківську, Чернівцях, Луцьку, Ужгороді, Тернополі - майже завжди збираємо повні зали.

- Але географія концертів значно ширша...

- Так, ми охопили виступами фактично цілу Україну. Наразі не були, мабуть, лише у Хмельницькому і в містах Криму.

- Хто традиційно є учасником "Музичних вечорів Остапа Шутка"?

- Найбільш традиційний учасник - сам Остап Шутко (сміється). Він виступає на кожному концерті: навіть коли не грає, то обов'язково щось говорить. Була низка дуже успішних концертів із, на жаль, покійним уже сьогодні австрійським гітаристом українського походження Лео Вітошинським. Виступали в рамках концертів запрошені музиканти з Польщі, Італії, Японії, США.

І є лише два міста, котрі я не зміг переконати в потрібності ходити на ці концерти й платити за них гроші - це Львів і Запоріжжя  (до речі, рідне місто моєї дружини, віолончелістки Ольги Шутко). Хоча там слухачі, на відміну від Львова, не є такими розбалуваними різноманітними музичними проектами. Бо наше місто за кількістю запрошених виконавців, за рівнем концертного життя, вважаю, нічим не поступається Києву.

- До речі, як своєю діяльністю "Індивідуаліс" охопив столицю?

- Ми організували у Києві кілька цікавих концертів. Щоправда, не в Національній філармонії - така оренда поки що не по кишені, а в інших залах. Наприклад, у Будинку актора, в Музичній академії.

- Скільки концертів приблизно проводите в рік?

- З початку існування центру відбулося понад 200 концертів. Зараз я взяв невелику паузу, зумовлену низкою об'єктивних причин.

- Але, тим не менше, погодилися взяти участь у благодійному проекті
9 лютого?

- Так, це ще один експериментальний проект, організований не зовсім мною - тут основне навантаження взяло на себе МО "Дзиґа". Звучатиме просто дуже гарна музика. Це буде своєрідний анонс ще одного масштабного проекту "Індівідуаліса", запланованого на літо: великого шоу, концерту просто неба. У ньому буде задіяний той самий камерний оркестр капели "Трембіта", концертмейстером якого є Адріан Боднар.  Йому вдалося зібрати талановитих музикантів із здоровими амбіціями зайняти належне місце на музичній карті Львова. Хоча варто зазначити, що карта ця є доволі щільною, і новому оркестру буде непросто завоювати симпатії прихильників.

У цього колективу є свій позитив - він відкритий до експериментів. І я хочу спробувати втілювати їх зі своїми ровесниками. А водночас створити цілком рентабельний продукт - шоу класичної музики, яке потім можна буде продати й за кордон. Яке належним чином презентуватиме Львів у світі, "експортуватиме" його традицію.

- Наскільки рентабельним є сьогодні пропагування академічної музики?

- Якщо говорити про те, чи можна прожити, заснувавши такий центр, то з власного досвіду відповідаю - можна. Ну, не розкошуючи, звичайно, але принаймні забезпечити себе можливо. Як музикант, я себе реалізував: маю можливість бути незалежним від якоїсь офіційної роботи, грати те, що хочу, як хочу, і бачити віддачу. Це дуже важливо.

- Чи мають Ваші проекти і певну просвітницьку місію?

- Так, звичайно. По-перше, маємо на меті показати талановитих виконавців у містах, куди вони ніколи не приїжджали та й навряд чи приїхали б з виступами. По-друге, дати можливість виступити обдарованим дітям на великій сцені, поряд із відомими музикантами, котрі, крім усього, ще й отримують від мене стипендію, нехай і невелику. Також проводимо для цих дітей майстер-класи.

- Відомо, що й у сфері т.зв. класичної музики є більш чи менш ліквідний репертуар. Ви якось враховуєте смаки публіки, наприклад те, що Вівальді прийде слухати більша кількість публіки, ніж, наприклад, Штокгаузена.

- Так, на вибір репертуару звертаю увагу насамперед. На жаль, рівень нашої слухацької аудиторії сьогодні різко впав. Готуючись до певної аудиторії, я керувався такими розрахунками. В нашій країні є й завжди було багато музичних шкіл, ще з радянських часів. І в них навчалася надзвичайно велика кількість людей. Якщо вже вони там навчалися, отже, не можуть бути зовсім далекими від класичної музики, повинні потенційно складати найбільшу частину аудиторії концертів. І коли б лише один відсоток цих людей, що мають початкову музичну освіту, ходив на концерти чи в оперу - зали були б переповненими. Це були мої розрахунки, але насправді все виявилося зовсім не так. Я дійшов висновку, що в тих музичних школах людям прищеплювали не любов, а навпаки - просто-таки ненависть до музики. Бо як інакше, якщо, закінчивши ДМШ, вони більше не хочуть мати з нею нічого спільного. Чому так? Адже люди, котрі в дитинстві займалися спортом, переважно продовжують ним цікавитися і в дорослому віці.  А якщо стають бізнесменами, то навіть і фінансують. Чому такого немає в музиці? Серед колишніх випускників музшкіл, без сумніву, також є багаті люди...

Скидається на те, що проблема - в самій системі музичної освіти нашої країни. Атмосфера, яка там панує, репертуар, якого там навчають, виховує лише відразу. Думаю, музшколи в тому вигляді, в якому існують сьогодні, себе вже просто віджили. Деколи доводиться чути, як батьки просять викладача вивчити з дитиною твір, який би потім можна було зіграти вдома, наприклад, коли гості прийдуть, - якусь популярну композицію чи тему з кінофільму, а не тільки етюди та гами. "І чому ж ви не даєте дітям таких творів?" - запитував я учителів музшкіл, на що вони переважно відповідали: "А в нас програма. І плани". От ця зашореність загальної музичної освіти і дає свої плоди.

- Тож Ви вирішили перевиховати вихованців музичних шкіл?

- Та ні, для чого ж перевиховувати: принаймні показати батькам, котрі водять до музшкіл тих нещасних дітей, що існує й інша музика. І взагалі класична музика не настільки страшна, боятися її не потрібно, бувають у ній і дуже красиві твори.

Насправді мені здається, що музичні школи могли б себе навіть окуповувати. Є чимало батьків, готових платити набагато більше, аніж 25 чи 30 грн на місяць за те, щоб їх дитина отримала якісну музичну освіту. Але, повторюю, якісну. Наприклад, я воджу свого сина в секцію айкідо, плачу за це 150 грн на місяць - і там групові заняття. А в музшколі більшість занять індивідуальні, отже, вони повинні коштувати більше. Якщо у них буде відповідний коефіцієнт корисної дії. Не лише в процесі навчання, але й після нього: наприклад, колишні учні і надалі цікавитимуться музикою, ходитимуть на концерти.

- Сьогодні з'явилися й інші форми популяризації класичної музики, проте не всі поважні академічні виконавці їх сприймають. Маю на увазі, наприклад, успіхи Девіда Гарети у Німеччині чи Андре Рійо в Австрії, які збирають багатотисячні аудиторії. Чи толеруєте Ви "попсовість" у класиці?

- Ну чого ж "попсовість"? Ці музиканти здобули висококласну музичну освіту, вони мають мільйони шанувальників і не менші наклади дисків. Якось у Відні я випадково потрапив на концерт Андре Рійо і бачив, як люди плакали під час його виступу, бачив його надзвичайне шоу. Він запрошує сьогодні найкращих солістів, виконавців. Живе у справжнісінькому замку XVII ст. Це переконує. Можу сказати, що сьогодні я мрію стати таким, як Андре Рійо...