Поява на книжкових полицях антології української літератури у перекладах англійською Вірляни Ткач та Ванди Фіппс "У іншому світлі" є не просто ще однією можливістю порівняти український поетичний текст та його заокеанський переклад (хоча і таку можливість книжка передбачає). Особливості тієї книжки полягають головним чином у підборі поезії, у її "практичності". Усі твори перекладені для вистав мистецької групи "Яра" (театр La Mama, один із найбільш знаних та шанованих у  Нью-Йорку експериментальних театрів) або для театральних майстерень у Гарвардському університеті. Тобто вірш від самого початку був знайдений, відібраний та перекладений для того, щоб бути розіграним на сцені (щоправда, часом у театральному дійстві було використано певні фрагменти, а книга подає переклади пов­ністю).  

А розпочалося усе це 1990 року, коли із кількох випадкових зустрічей, розмов та репетицій народилася вистава "Світло зі Сходу", де у самому серці Нью-Йорка молоді американські актори читали поезії Шевченка та Тичини й мандрували холодною та голодною Україною разом із трупою Театру ім. Леся Курбаса.

А потім, у 1991-му, вони таки приїхали в Україну, знову охоплену політичною лихоманкою. Так у Львові, Києві та Харкові, в дні, коли Україна оголошувала незалежність, народилася двомовна вистава "У світлі", де поезія вже звучала й англійською, і українською. І тоді це читалося не лише як театральний експеримент. Це було так привабливо й енергетично, що на всіх виставах годі було й думати про те, щоб знайти у залі вільне місце. В Харкові, пам'ятаю, я не змогла навіть пробитися з-за куліс до виходу, щоб побачитися зі знайомими, а дивилася виставу із будки освітлювача (добре, що у курбасівському "Березолі" зустріла приятелів-освітлювачів). Тоді ж у Харкові сталася ще одна надзвичайно хвилююча річ: у виставі звучав голос Романа Черкашина, тоді ще єдиного живого актора Курбаса.

Особисто для мене перегортання цих сторінок, що ще пахнуть фарбою, стало таким собі перегортанням сторінок моєї праці, мандрів, зустрічей...

Після спільної роботи у 1991 році актори мистецької групи "Яра" на чолі із режисером Вірляною Ткач повернулися до Львова у 1994 році, щоб разом із акторами Львівського театру ім. Леся Курбаса зробити "Лісову пісню Яри", фрагменти драматичної поеми Лесі Українки, звичайно, також у перекладах Ванди Фіппс та Вірляни Ткач, і показати її у Львові та Нью-Йорку. Виставу за океаном показували майже місяць із незмінними аншлагами. Від двомовності сенс тексту не втрачався, а навпаки, як це не дивно, ставав ніби об'ємнішим.

Так само звучав він у театральних майстернях в Гарвардському університеті, де разом працювали студенти з України, з яких тоді світом мандрували лише одиниці та студенти з Америки, що намагалися або вивчити, або вдосконалити українську мову.

Читання нової антології приваблює не лише добіркою віршів, несподіваних, модерних, якісних, а й тим, що вони під час читання візуалізуються і наповнюються додатковими елементами: світлом, пластикою, музикою, сценографією...

"Я не перекладач. Я працюю режисером експериментального театру "Ла Мама", душею якого є Еллен Стюарт, - пише Вірляна Ткач у передмові до антології. - Поезія призначена для читання вголос, а сцена - найкраще для цього місце".

А коли голоси звучать різними мовами, то виникає зовсім новий культурний контекст. І відкривається поезія.