Зоряна Кушплер, оперна співачка, про геніїв міста, місця і сцени

У вечорі пам'яті Ірини Маланюк, що в середині грудня став для Львова справжнім "концертом року", взяла участь і колишня львів'янка, а сьогодні - солістка Віденської національної опери Зоряна Кушплер. Кожен із її виступів у рідному місті за останні кілька років викликав справжній фурор, тож "Пошта" скористалася нагодою дізнатися більше про те, чим живе співачка сьогодні і які "магніти" постійно притягують її до Львова.

- О, це було дуже цікаво. Коли мені було 20 років і я ще навчалася у Львівській консерваторії, вона приїжджала в Україну. Тоді в Оперному театрі з нею відбулася зустріч. Також вона давала майстер­курс, на якому я співала Кармен. Саме тоді відбулася дуже приємна розмова зі співачкою, вона гарно, тепло до мене поставилась, подарувала свою книгу. Ось так відбулось наше знайомство. Найцікавіше, що я зараз співаю її репертуар на тій самій оперній сцені.

Ірина Маланюк виконувала надзвичайно складний репертуар з великою легкістю: невипадково впродовж 20 років була солісткою Віденської національної опери. І мій дебют відбувся в опері "Арабелла" Штрауса, так само як і дебют Ірини Маланюк, але про це я дізналася пізніше.

До речі, про смерть співачки я також дізналася однією з перших. Важливо, що львів'яни тепер вшанували її пам'ять.

- З музичного боку, це був неймовірний екстрим. У співаків є таке поняття - "встрибувати на ходу" у виставу, це відбувається постійно. Так "встрибнула" я і в цей концерт. Проте це звичний стан. За контрактом, мені можуть у будьякий момент зателефонувати і сказати, що я сьогодні співаю у виставі. Це було неодноразово, доводилося співати навіть дебют вистав, в яких я ніколи раніше не виступала. Тобто партію, зрозуміло, вивчила, але не було репетицій ні з оркестром, ні з солістами. Таким був мій дебют в "Арабеллі" Штрауса.

У "Реквіємі" Верді, який прозвучав у Львові в пам'ять про Ірину Маланюк, у нас також не було жодної репетиції. Тому, на мою думку, те, що прозвучало, продемонструвало найвищий професіоналізм усіх виконавців. Просто геніально грав оркестр Львівської філармонії. Безумовно, головним був Володимир Сіренко. Я працювала з багатьма диригентами всесвітньої слави, такими як Сейджі Озава, Зубін Мета, Крістоф Ешенбах та ін., але не переконана, що вони б змогли зібрати такий колектив: хор, оркестр, солістів у такій ситуації. Усі четверо солістів співали твір уперше, і, якби не диригент, то міг бути повний хаос.

- Контрактів пропонували дуже багато: і в МонтеКарло, й у томутаки Парижі, Лондоні та ін., але ж я вже була "зв'язана" контрактом. Із цим часто виникають певні проблеми. Наприклад, у лондонський "Covent Garden" мене вперше запросили в такій ситуації: я була на той час заангажована у Швейцарії на оперу "Сила долі" Джузеппе Верді. Там дуже складна партія для мецосопрано. А в "Covent Garden" запропонували мені контракт на оперу "Король­пастух" В.А.Моцарта. Я пішла до директора театру і сказала, що в мене є запрошення з "Covent Garden" , та він відповів, що за контрактом я ще маю 13 вистав "Сила долі", і якщо він мене відпустить, то мусить знайти іншу співачку за дуже короткий час і це буде мені дуже дорого коштувати. Я дуже засмутилася, але через деякий час мене запросили на "Силу долі " в Кельн, а потім, коли вже була у Відні, мені зателефонували в четвертій годині дня і запитали, чи не змогла б я "вскочити" у виставу. Я "вскочила", результатом чого був шалений успіх. Відтоді вважаю: якщо в житті трапляються певні ситуації, вони завжди мають свій сенс. І, до речі, того ж "Короляпастуха" я таки співала на фестивалі в Інсбруку через два роки. І це теж був великий успіх. У житті бувають моменти, коли за чимось шкодуєш, а потім виявляється, що все - на краще.

- Так, це була партія Розіни (опера Дж.Россіні "Севільський цирульник"). Знаю, що тоді в мене ніхто не вірив, але мені було байдуже. Я все одно вийшла, заспівала - й успіх був неймовірним. Я ніколи не сумнівалася в собі. Важливо абсолютно чітко знати свою мету в житті, не сумніватися і не розгубитися у різних життєвих ситуаціях. Не боятися приймати рішення за короткий час.

- Безперечно, це конкурс ARD (конкурс Німецького радіо і телебачення у Мюнхені ). Один із найпотужніших конкурсів у світі, там дуже складна програма. А як я на нього потрапила - це також особлива історія. Умови конкурсу я знайшла в бібліотеці Музичної академії в Гамбурзі, де на той час навчалася, на... підлозі. У програмі потрібно було виконати 12 оперних арій, 5 романсів і дві арії з ораторії. Пройти чотири тури, в яких виступало понад 100 учасників. Останній раз першу премію як співачка тут здобула Джессі Норман. Наступною її "взяла" я. І після цього все в моєму житті почало відбуватися вже більш серйозно... ну, я подорослішала.

Безумовно, перемога в цьому конкурсі скоротила дуже багато доріг і відкрила дуже багато дверей. Одразу суттєво зросли гонорари. Почали запрошувати виступати з різними диригентами, оркестрами, в цікавих програмах, відомих концертних залах.

- Переконана, що без Львівської консерваторії Гамбурга було б замало, і без Гамбурга Львівської консерваторії було б теж замало. Тобто, обидві школи доповнили мені розвиток: і музичний, і вокальний, і репертуарний. Тато вчив... ну як тато, за принципом "люблю як душу, трясу як грушу", і сьогодні я надзвичайно вдячна йому за це. А Юдіт Бекман в Гамбурзі була мені як мама. Я завжди кажу, що це моя американська мама (славетна співачка та професор Гамбурзької консерваторії народилася у США, проте з 1960х років постійно виступала в Німеччині - "Пошта").

Тут, у Львові, я навчилася співати, і далі вчуся - тому що тато досі зі мною займається. Навіть через скайп консультує, коли я у Відні, а він - у Львові (сміється). Також вдячна спеціальній музичній школі ім. С.Крушельницької, в якій я навчалася як скрипалька, але дуже добре опанувала фортепіано, і це мені сьогодні також допомагає. Вільно володію шістьма мовами - усіма, на яких співаю.

- Моя думка не змінилася ні з часу того інтерв'ю, ні відтоді, відколи я народилася. Коли мені було шість років, я вперше заявила, що співатиму Кармен, і найбільше люблю цю оперу донині. Якою роллю живу зараз? Це й Еболі в "Дон Карлосі", і Амнеріс в "Аїді", і Шарлота у "Вертері", і Мег Пейдж у "Фальстафі".

- Я ще не співала з Рене Флемінг. Хоча вона виступала у Віденській національній опері в "Капріччіо" Ріхарда Штрауса, але я на той час не була зайнята в цій виставі, а просто насолоджувалася її неймовірним голосом. Зараз чекаємо на її сольний концерт - це просто щось фантастичне! Вважаю, це голос сторіччя, тисячоліття!

Ну, і звичайно, ще поки Пласідо Домінго виступає (ми з ним знайомі, і він до мене дуже гарно ставиться, слухав мене багато), я б хотіла з ним заспівати.

- Зараз, на жаль, разом виступаємо набагато рідше. Хоча в лютому вийде наш компакт­диск із романсами Чайковського, Рахманінова, РимськогоКорсакова та Мусоргського. А ще влітку готуємося до фестивалю у Шлезвіг­Гольштайні - це, як відомо, один із найпрестижніших музичних фестивалів у світі. Тож я пишаюся, що мене обрали на ньому "співачкою року".

- Спочатку має вийти "Фауст" Ш.Гуно з Пйотром Бєчалою - цей польський тенор сьогодні став просто зіркою №1 у світі. Я там співаю Марту. В січні готується вихід DVD "Весілля Фігаро" під батутою Сейджі Озави, також за моєї участі. І в травні ми знімаємо "Кармен" з Анною Нетребко. Я буду співати Мерседес, Еліна Гаранча - Кармен, а Нетребко - Мікаелу.

- А моя робота є і моїм хобі. Я її обожнюю! Звичайно, ще займаюся спортом, мені це дуже подобається, три рази на тиждень фітнесом, плаванням, ще сауна... Але, в принципі, моїм найбільшим хобі, моєю пасією і любов'ю є моя професія. Це - справді щастя!

- Я так люблю Львів! Це просто геніально, що він є. Що люблю тут найдужче? Напевне, своїх друзів. Це надзвичайно креативні і чудові люди. Коли ми зустрічаємось, то зазвичай у затишних львівських кнайпах. У "Світі кави", наприклад. Я дуже люблю цей куточок біля катедри, там якась заспокійлива аура. Люблю вуличку, де живуть мої батьки. Люблю наше помешкання... Коли тут живеш, то не до кінця все це усвідомлюєш. Але коли їдеш - розумієш, наскільки це геніальне місце з геніальними людьми.