Вся причина - у ювілеї: 2009 рік був проголошений роком Богдана Ігоря Антонича. А відтак Центр гуманітарних досліджень вирішив виставкою "Дітвак із сонцем у кишені" у Центрі міської історії ЦентральноСхідної Європи підсумувати організовані ним раніше тематичні міждисциплінарні семінари "Вісім інтерпретацій Антонича" чимось справді цікавим як для спільноти, так і для себе самих. І це йому справді вдалося. Попри те, що в його біографії взагалі організація виставки - перша.
Вся причина - у ювілеї: 2009 рік був проголошений роком Богдана Ігоря Антонича. А відтак Центр гуманітарних досліджень вирішив виставкою "Дітвак із сонцем у кишені" у Центрі міської історії ЦентральноСхідної Європи підсумувати організовані ним раніше тематичні міждисциплінарні семінари "Вісім інтерпретацій Антонича" чимось справді цікавим як для спільноти, так і для себе самих. І це йому справді вдалося. Попри те, що в його біографії взагалі організація виставки - перша.
"Ми довго думали, як подати поезію Антонича нетрадиційно, - розповіла " Пошті" Наталка Бабалик (якій разом із Оленою Галетою, Зоряною Рибчинською та Євгеном Гулевичем і завдячуємо цим дійством). - І вирішили об'єднати свій дослідницький проект із творчістю "митця дітвацького стану", художника та архітектора, викладача Львівської політехніки Олега Рибчинського. Спочатку ми самі за допомогою відомих діячів культури відшукували "дітвака із сонцем у кишені" не лише у творчості автора "Трьох перстенів", "Зеленої Євангелії", "Привітання життя" та інших збірок, а й у самих собі. А потім осягали, що "справді дорослими стаємо тоді, коли розуміємо, що дорослих не існує".
Інакше кажучи, інтерпретацій Антоничевих творів може бути безліч. Центр гуманітарних досліджень спробував (попередньо визначившись, що шукає саме "дітвака із сонцем у кишені") зосередити свою увагу на восьми наявних у його творчості станах - запитливості, рвійності, зачудованості, пам'ятливості, перетворюваності, радісності, чуйності та творчості. І раптом побачив: "поет відшукав свого дітвака не відразу, його герой - спочатку юнак, і лиш потім дітвак. Спогади про дитинство нагадують про плинність часу, дітвак же не належить часові - бо проживає кожну мить як ціле життя. Він мандрує у часі, відкриваючи ще незнані землі". Відтак " виставка поезії - це пошук тих місць, де з ним зустрічаємось, де звучать голоси тих, кого він читав і перекладав, про кого згадував у записах", де можна зазирнути в очі як його сучасників, так і сучасників сьогодення, і де панує дух жаги пізнавати.
Врахував у своїй експозиції, що розгортається перед очима "стобарвним прапором дня", цей дух жаги пізнавати і вже пізнане доносити іншим і художник Олег Рибчинський, залишивши одну стіну вільною від своїх робіт. Покривши цю стіну чистими аркушами паперу, художник разом із Центром гуманітарних досліджень запросив усіх гостей виставки залишити на цих аркушах або якийсь напис, або малюнок. І гості (а на урочистому відкритті виставки у Центрі міської історії голці ніде впасти було) запрошенням скористалися миттєво.
"Зрештою, усе закономірно, - знову Наталка Бабалик. - Нам всім властивий стан непідробної просвітленої радості, про який Антонич писав: "У долоні плескати із Богом і я собі теж буду". Тобто "дітвак із сонцем у кишені" завжди залишатиметься константою без огляду на зміну епох і на плин усього минущого".
Виставка експонуватиметься до 7 березня, а потім частково переформатується у книгу "Чаргород", яку Центр гуманітарних досліджень планує видати навесні 2010 року.