Вечір, гідний пам'яті європейської примадонни, відбувся у Львівській філармонії

Такого сузір'я імен на афішах Львів не бачив уже давно. Не зорепадом, а справжнім парадом планет можна сміливо назвати концерт пам'яті Ірини Маланюк, що відбувся минулого тижня на сцені філармонії. Схоже, небесні світила сприяли й тому, аби вечір узагалі відбувся.

Під батутою "головного диригента країни" Володимира Сіренка Національна заслужена хорова капела "Думка", яку слушно впродовж десятиліть вважають найкращим хоровим колективом України, та Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії виконали "Реквієм" Джузеппе Верді. Не менш символічним виглядав і вибір солістів, адже жіночі партії виконали Вікторія Лук'янець (сопрано) та Зоряна Кушплер (мецосопрано) - дві українки, котрі, як і колись Ірина Маланюк, свою блискучу кар'єру сьогодні продовжують у Відні. До речі, обом ще пощастило спілкуватися із легендарною оперною дівою в останні роки її життя (Ірина Маланюк померла в лютому цього року, через місяць після того, як відзначила дев'яносторіччя). Про особливу ауру "каммерзеньгерін" обидві вокалістки захоплено розповіли в ексклюзивних інтерв'ю "Пошті", які надрукуємо в наступних номерах.

Проте неймовірна мистецька енергетика, схоже, вплинула й на увесь концерт. До блискучої інтерпретації прилучився на сцені, без перебільшення, кожен учасник. Бездоганно, з відчуттям найтонших нюансів помпезного полотна звучав хор - попри те, що через проблеми організаційного характеру капела прибула до Львова лише за десять хвилин до початку концерту, тож про жоден відпочинок, на кажучи вже про попередні репетиції, не могло бути й мови.

Гідним партнером "Думки" та реномованих солістів виступив і симфонічний оркестр Львівської філармонії, продемонструвавши найкращі сторони свого обдарування у складній вердівській партитурі. Й, звичайно, левову частку аплодисментів слушно адресували солістам. До речі, кожен з них (партію баса виконав Тарас Конощенко із Мюнхенської опери, а грузинського тенора, який не зміг приїхати до Львова, в останній момент напрочуд вдало замінив соліст капели "Думка") "Реквієм" Верді співав уперше. Чи не тому і непрості сольні партії, і складні дуети звучали настільки емоційно, свіжо і в той же час технічно досконало. Тож не буде перебільшенням стверджувати, що концерт такого рівня, якому можуть позаздрити й найвідоміші сцени світу, став справжньою подією року у Львові, й лише недостатня кількість афіш порятувала філармонію від неконтрольованої навали меломанів.