До творчості сербського поета Васка Попи я маю сентимент ще зі студентської лави, коли обрав її предметом своєї дипломної роботи. Васко Попа (1922 - 1991) заслужив багато високих оцінок. Наприклад, критик і теж сербський поет Александар Петров писав: "Васко Попа належить до найбільших поетів, які будьколи писали сербською мовою, і є одним із найвидатніших представників сучасної світової поезії". Дебютував поет збіркою "Кора" (1953). Потім вийшла ще ціла низка поетичних збірок. Васко Попа відомий і як упорядник своєрідних антологій: народної творчості "Золоте яблуко", поетичного гумору "Громовик" і поетичних сновидінь "Опівнічне сонце". Поезії Васка Попи властиве філософське заглиблення в моральноетичні проблеми буття, гуманістична спрямованість, оригінальний сплав новітніх мистецьких тенденцій із фольклором і міфологією.

Менше з тим, що Попа з походження не був сербом, адже попри своє етнічне румунське походження, він витворив універсалії балканського міфологізму саме на сербському матеріалі. Варто зупинитися бодай на одному показовому прикладі. Серед сербів доволі поширеним є ім'я Вук (вовк); згадаймо хоча б основоположника сучасної сербської літературної мови Вука Караджича. У доробку Васка Попи є не лише збірка "Вовча сіль", але й поетичні цикли "Поклоніння кульгавому вовкові", "Вовча земля" та "Сліди кульгавого вовка". Вовк був верховним поганським божеством сербів, а за міфологічними уявленнями - сербський народ був "вовчим плем'ям". Підтвердження цьому знаходимо навіть в давньоукраїнських апокрифічних пам'ятках: "Куманин пардус, болгарин бик, сербин вовк". Елементи міфу про кульгавого вовка зустрічаються також у легендах, пов'язаних із особою сербського середньовічного діяча Сави Неманича, чия роль є вельми значною в створенні й утвердженні Сербської держави та церкви. Васко Попа наче перехрещує історичну символіку з міфічною, реконструює минуле за допомогою давніх міфів. Віктор Шкловський свого часу писав: "Міфи знаходяться в пам'яті людини, як інструменти в кузні: для роботи, а не для зберігання. Міфи відбираються за принципом вибудовування нової естетичної структури..." Із елементів естетичної структури Васка Попи витворюється специфічний авторський "балканський міфологізм". Подібним чином можна виділити хоча б "суматризм" сербського ж письменника Мілоша Црнянського чи "сарматизм" німецького письменника Йоганнеса Бобровського.

Одним із головних у творчості Васка Попи є цикл "Ігри". Це ціла панорама екзистенційних ситуацій, відношень і взаємозалежностей, організована навколо метафори гри. "Ігри" входять у систему якихось невинних, ностальгічних асоціацій з дитинством, фольклорним ліризмом. Це - архітектура кругового пекла, сконструйованого з уламків і залишків іграшок. Кінець ігор завжди показаний як безглуздя, порожнеча. І що характерно, кожен із гравців згоден, а можливо, і чомусь змушений грати до кінця. Цикл "Ігри" - це протест проти безсилля перед смертю, протест, виражений через іронію.

Для поетичної мови Васка Попи властиве також певне "дитяче" ставлення до світу, доволі щире, але й заодно обережне. Поетові філософські погляди найцілісніше виражені в циклах "Кість кості" й "Орлець". Семантичний аспект поезій із згаданих циклів базується на персоніфікації неживого, того, що раніше належало до живої матерії. Поет залишається послідовним у наданні неживому властивостей живого. Наприклад, орлець (кварц, кремінь, родоніт), або "каміньістота", як назвав його сербський поет Міодраг Павлович, спроектований не лише сам на себе, а й на нас усіх. Цей камінь - орлець - ми сприймаємо як істоту виняткової чистоти та досконалості. Різні релігії порізному висвітлюють суть цього каменю. Що стосується поезії Васка Попи, то він відштовхується, либонь, від того значення орлеця, яке надають йому мусульмани. Вони рівно опівдні, за вимогами свого ритуалу, вмиваються. Якщо цього не можуть здійснити у відповідному місці, то шукають будьяке підходяще для здійснення обряду місце, але найохочіше вибирають для умивання чисту протічну воду. Вважають, щоб вода у своєму природному плині перейшла через три орлеці на дні річки, і тоді вона, попри будьяке забруднення, стає чистішою від джерельної. Серби мають повір'я, за яким орлецеві властива зцілювальна сила. На те місце, де вкусить бджола, треба прикласти вологий орлець, щоб воно не спухло. Орлецю приписують силу оберігати від усього злого. Використовують його і як талісман. Орлець зашивають у пелюшки немовляти, він приносить щастя і в ньому знаходять притулок душі небіжчиків. Хворого купають у воді, в якій переночували два орлеці, вийняті матір'ю або сестрою з дна річки. Те, що ці орлеці дістають з води до світання і з заплющеними очима, вказує на повір'я, що в них перебувають душі небіжчиків. Важкохворого так вводять у стан мерців, щоб потім його звідти вивести. Але попри ці незвичайні свої якості, орлець, як і людина, не може перемогти законів об'єктивного світу і мусить їм підпорядкуватися.

Поезія Васка Попи має, за словами Міодрага Павловича, "циклічну організацію". Сам Васко Попа про це сказав: "Слова у вірші творять замкнене коло. Видно, що вони танцюють у колі, але не видно, навколо чого вони танцюють. Це слова у вірші творять картину джерела, з якого вони витекли і до якого тягнуться". Поезії творять цикли, цикли - збірки, а збірки створюють єдину мозаїчну картину. Ми не помилимося, коли скажемо, що Васко Попа писав не окремі вірші та книги, а однуєдину книгу, яка постійно поповнювалася новими відкриттями, на які поет був такий щедрий, і завдяки якій він із повним правом увійшов до когорти світових поетів.

Васко Попа

 

КІСТЬ КОСТІ

 

І. НА ПОЧАТКУ

 

Зараз нам легко

Врятувалися від м'яса

 

Зараз будемо але що

Скажи щось

 

Чи хочеш бути

Хребтом блискавиці

 

Скажи ще щось

 

Ну що тобі сказати

Тазова кість грози

 

Скажи щось друге

 

Більше нічого не знаю

Ребра небес

 

Ми не є нічиї кості

Скажи щось третє

 

 

ІІ. ПІСЛЯ ПОЧАТКУ

 

А що робитимемо зараз

 

І справді що ж таки

Зараз мозком повечеряємо

 

Таж ми його з'їли на обід

Тепер у мені порожнеча

 

Тоді будемо свистіти

Ми любимо свист

 

А що буде з нами як пси надійдуть

Вони люблять кості

 

Тоді застрягнемо їм у горлі

І солодко умліватимемо

ІІІ. НА СОНЦІ

 

Чудно засмагати голою

Я ніколи не терпіла м'яса

 

Та й мене те лахміття не спокусило

Шаленію за тобою голою як зараз

 

Не дай щоб тебе сонце голубило

Краще любімося ми обоє

 

Лише не тут лише не на сонці

Тут бо все видно кісточко люба

 

IV. ПІД ЗЕМЛЕЮ

 

М'яз темряви м'яз м'яса

Там же пристає до тебе

 

То що ж робитимемо зараз

 

Покличемо усіх костей усіх часів

Піднімемось на сонце

 

І що ж тоді

 

Тоді ростимемо чисті

Ростимемо далі як схочемо

 

І що ж потім

 

Нічого йтимемо туди сюди

Будемо вічні створіння з кості

 

Почекай лишень хай земля позіхне

 

V. ПІД МІСЯЧНИМ СЯЙВОМ

 

Що ж це таке

Ніби м'ясо якесь білосніжне

Пристає до мене

 

Не знаю що таке

І крізь мене ніби мозок тече

Якийсь холодний мозок

 

Сама не знаю

Ніби спочатку все починається

Якимось страшнішим початком

 

Знаєш що

А чи вмієш ти гавкати

 

VI. ПЕРЕД КІНЦЕМ

 

Куди ж нам зараз

 

Куди ж нам нікуди

Куди нам справді двом кісткам

 

Що нам там

 

Там нас вже віддавна

Там нас палко чекає

Ніхто і жінка його ніхтова

 

А що ж ми для них

 

Вони постаріли вони без костей

Будемо їм як дочки рідні

 

VII. ВКІНЦІ

 

Кість я кість ти

Чому ж ти мене проковтнула

Більше мене не видно

 

Що ж я тобі такого

Ти мене проковтнула

І я себе вже не бачу

 

Де ж я зараз

 

Зараз вже не відомо

Ні хто є де ні хто є хто

Все страшний сон пилюги

 

Чи чуєш ти мене

 

Чую тебе і себе

Кукурікає з нас кукуріку

 

З сербської переклав
Іван Лучук