"Чи може мені хтось допомогти?" - зверталася до присутніх у галереї "Дзиґа" на відкритті мистецького проекту "Супермаркет 2. Периферія" Володимира Топія спочатку українською, тоді польською, російською і, врешті, англійською художницяперформістка із Польщі (яка уже рік волонтеркою працює в Україні і мріє залишитися тут ще на деякий час) Анна Бернацька.

Стояла перед глядачами напівоголена, на очах усіх власноруч попротикана медичними голками, до яких були прикріплені голівки троянд, від яких снувалися довгі нитки, що їх вручила присутнім у залі (кожен із нас завжди пов'язаний тими чи іншими стосунками з іншими людьми). А всі вважали, що це її прохання є нічим іншим, як складовою дійства, і чекали, а що буде далі. А далі авторці просто реально треба було, аби хтось подав їй миску із яблуками, у які вона втикала голки (попередньо витягнуті із власного тіла) і які залишала на підлозі. Асоціації, алегорії, трактування, на які спромоглися, однак, не всі, - одна із глядачок театралізованого дійства "Волання" під час нього зомліла.

А в "Дзизі" (звичайно, якби не "Волання" - реакція молодої художниціфеміністки на нав'язані суспільством та медіа вимоги до жіноцтва мати певні зовнішні стандарти) того дня усе нагадувало про сільську хату. І шторка, за якою традиційні українські образи (до речі, пензля діда художника), і припалі порохом вишиті картини під склом поміж малярськими працями художника і навіть предмети, вилучені зі звичайного побуту (дитячі іграшки, стоптане взуття й інше). На перший погляд, предметна какофонія (і справді "Супермаркет. Периферія"), але водночас яскрава асоціація про людське життя від народження до смерті.

"Маю знайомого письменника поляка, який пише про здеградовані речі, - на прохання "Пошти" коментував ідею свого проекту Володимир Топій журналістам. - Мені це дуже подобається. Те, що я тут показую і відчуваю, насправді пояснити складно. У голові маю кашу, як і ми всі у Європі, де усе перемішано - буддизм і християнство, інші речі. Тому тут мусульмани, піонери, Папа Римський, король і дама, гламурні дівчата, інше, що їх можна розглядати як у політичному контексті, так і як явище постійної зміни. Кожна моя робота - це враження, асоціація, переважно навіяна медіями. Бачив, як палять американський прапор - виникла ідея зобразити, як його рвуть зубами. А мусульманського хлопчика із калашником завершити не вдалося (як завжди, забракло часу) - хотів викласти цю зброю дорогоцінним камінням. Чому? Бо підтекст символічний: на ній діаманти, які видобувають у Південній Африці... Підсумовуючи, сказав би, що у "Супермаркеті" - іронія і жаль, трохи поп­арту, трохи кітчу, трохи "золота"... Усе це - один із моїх способів виразити себе. Й ідея, вважаю, себе ще не вичерпала".