Виставка "Графічна спадщина Маріона Ілку. Шаржі", яка донедавна експонувалася в Музеї ідей, попри те, що приурочувалася до 20річчя Товариства культури львівських угорців, привернула увагу іншим: силою таланту презентованої особистості.

Так, на жаль, склалося, що викладач Львівської національної академії мистецтв, художник Маріон Ілку ( який був одним із засновників Товариства культури львівських угорців та його першим головою) не дочекався належного визнання ні в Україні, ні в рідному Львові, уродженцем якого не був - народився в Ужгороді, але здобув освіту в нашому місті, працював тут упродовж кількох десятиліть і знайшов вічний спочинок у 2003 році на 70му році життя. Тобто цього талановитого чоловіка дуже добре знали його колегитворці, але для ширшого загалу його ім'я мало що могло сказати.

Мені, як журналістові, сьогодні сумно, що поки Маріон Ілку жив, так і не знайшла часу на ґрунтовну розмову з ним про мистецтво шаржу. А він, вочевидь, міг би розповісти дуже і дуже багато. Бо, попри величезну дружелюбність, відкритість, сердечність та інтелігентність (які позитивно налаштовували до цього чоловіка кожного, хто потрапляв у поле його уваги), мав глибокі енциклопедичні знання, добре творче чуття та яскравий талант, що виводили спілкування з ним на новий якісний рівень.

Шаржі Маріона Ілку (а в його творчому доробку саме шаржі є найбільш цікавою сторінкою) дарували не лише глядачам, а й самим портретованим задоволення, а не роздратування, точно передавали характер, а не недоліки тієї чи іншої людини. І то настільки майстерно, що суть героїв шаржів Маріона Ілку цікаво вловлювати і сьогодні, попри те, що декого з них, як і художника, уже немає серед нині сущих.

Колись Нікколо Паганіні прорік: "Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним мстять". Маріон Ілку зумів успішно обминути всі ці підводні рифи чужої людської натури та власною силою особистості і таланту довести: тільки величезна любов до людей і до світу спроможна творити дива. Скрізь. І в царині мистецтва передовсім...