Виставка унікального графіка, якому могло б виповнитися 60 років

Напередодні 1985 року дехто з приятелів львівського графіка Олександра Аксініна отримав від нього створену ним вітальну поштівку: у повітрі стикаються два келихи шампанського і в піні пролитого напою якісь цифри. Ці цифри будуть спостережені і в інших його роботах. Матеріалізувавшись у 3 травня 1985 року, вони за якийсь час раптово зринуть у пам'яті і вжахнуть своєю фатальністю. У цей день у небі над Золочевом сталася авіатрагедія, яка забрала 94 життя. Серед загиблих був виняткової душі і таланту художник Олександр Аксінін.

У ці дні Олександра Аксініна згадують не лише близькі та друзі, а й ширші кола львів'ян: щойно в галереї "Primus" відкрилася виставка графіки "Внутрішній досвід" цього художника, приурочена його шістдесятиліттю. Тобто день уродин Олександра Аксініна минув 2 жовтня. Але наразі мова йде уже не про ювілейний день, а про ювілейний рік цього непересічного чоловіка.

Як наголосила куратор експозиції Любов Ілюхіна, перша виставка Олександра Аксініна до його 60ліття відбулася у січні у Москві, тоді влітку - в РостовінаДону, і ось зараз - у Львові. Експозицію, укладену не хронологічно, а з огляду на створені художником графічні цикли, зокрема, "Алісу в країні чудес", "Королівство абсурдів світів Дж. Свіфта", "Босхіану", "ІЦзин" - склали понад 70 робіт з приватних колекцій. Цікаво, що вперше у Львові експонуються і його акварелі.

Властиво, ім'я Аксініна в межах України відоме лише невеликому колу поціновувачів. Митець, якого можна вважати одним із найяскравіших наших графіків 70 - 80х років, батьківщині виявився непотрібним і звідси - незатребуваність і офіційне ігнорування. (Ситуація вкрай типова для особливо обдарованих людей і сьогодні). Натомість його помітили і вчепилися за нього обома руками у сусідній Польщі та Прибалтиці. Його графічні аркуші викликали непідробний інтерес шанувальників мистецтва в Німеччині, Франції, Бельгії, Голландії та США. Жорстко принциповий митець, Олександр Аксінін, котрий малював саме так, як вважав за потрібне, зацікавлював передовсім з огляду на свою філософію та спосіб викладу матеріалу.

Про його роботи і колись (на той час, правда, не в Україні) і сьогодні писатимуть, що їм притаманна "гранична відшліфованість техніки, філігранність лінії, найтонша проробленість деталей, складність планових та перспективних рішень, рафінований контраст темного і ясного". Що вони "не для яскравих освітлень, галасливих виставок, просторих приміщень" (хоча і тут можуть перебувати), а, радше, для середовища, де відбувається спілкування людини з людиною. Що їхня дія "протікає в іншому просторовочасовому вимірі - у світі, населеному архітиповими образами, у світі платонічних сутностей. Художник звертається до стародавньої символіки, користується алхімічними позначками, використовує астрологічні знаки, створює на їх базі власні символограми, тобто займається, здавалось би, тим же, чим ще у тридцяті роки займалися сюрреалісти Віктор Браунер, Пауль Клеє, Макс Ернст та інші митці, які зазнали на собі вплив Карла Густава Юнга і неофройдизму, і все ж Аксініна важко назвати сюрреалістом. Перед ним стоять цілком інші завдання. Завдання співвідносності швидше з теперішньою духовно­релігійною ситуацією у Росії та в Україні, ніж з історією західноєвропейського мистецтва". Що світ, який відкривався Аксініну, в багато чому був загадковим і для нього самого. Що "він шукав паралелі до цього світу в таємних знаннях древніх культур, щоб отримати хоч деякі відповіді на свої наполегливі запитання. І така цікавість була закономірною, якщо думка художника заходила так далеко".

А сам митець висловився про себе значно лаконічніше: "У 1949 році начебто російська людина народилася у начебто європейському місті Львові. 1972 рік - диплом Поліграфічного інституту, за спеціальністю - графік. 1977 рік - Іше одкровення із супутнім відчуттям часу. 1981 рік - ІІге одкровення із супутнім відчуттям вічності. 1979 рік - перша персональна виставка у Таллінні. 1981 - друга у Польщі. Все". За чотири роки після цих слів його не стало.

Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес був одним із найулюбленіших для Олександра Аксініна. Художник жив і творив так, як закликав Борхес, - визнавав ілюзорну природу світу і шукав нереальності, які її підтверджують. Він творив світ у своїх мареннях і своїх мріях. Він уявляв його - як міцний, таємничий, зримий, повсюдний у просторі і постійний у часі. І знову ж таки, як у Борхеса, він відкривав у його архітектурі вельми витончені і вічні нелогічності, що свідчать про світову оманливість.

"Є художники, чия творчість майже ніяк не пов'язана з традиційною вузівською школою, із тим, чого там вчать, - можна сьогодні прочитати у "Primusi" витяг із опублікованої 1986 року статті Тиніса Вінта із Таллінна. - Для них творчий процес - швидше згадка чогось уже одного разу здійсненого і потім забутого. Майже автоматично на папері проступають речі, які ти з подивом упізнаєш. Спочатку цей процес зачіпає лише того, хто творить, але, озирнувшись, починаєш знаходити однодумців в інших культурах і текстах, з подивом знаходиш щось близьке в тому, що вважав колись чужим".

Усе своє життя за будьяких обставин Олександр Аксінін залишався вільною людиною. Його приятелі сьогодні часто наголошують - саме в цьому таємниця Аксініна і його головний урок. А ще - непроминальний приклад й іноді - докір...