Дев’яносто років тому у Парижі відкрився бутік Chanel. Світова спільнота відзначила цю дату відразу трьома стрічками

Модельєра Габріель Шанель називають однією із найвпливовіших осіб ХХ століття. Дівчинка, що народилася у маленькому містечку, а дитинство провела у сиротинці, змінила світову моду. Тож навіть дивно, що її повне драматичних подій життя та сильний характер так довго залишалися поза увагою кінематографістів. Проте, прив'язавшись до доволі умовного ювілею, кінематографісти випустили відразу три стрічки. При цьому жодна навіть приблизно не наближається за рівнем до того, що робила у своєму житті Шанель.

Стрічка Анн Фонтейн "Коко до Шанель" (Coco avant Chanel, у рол.: Одрі Тоту, Бенуа Пульворд, Алессандро Нівола, Еммануель Дево). Шанель і Тоту, виглядає, зробили усе, щоб врятувати фільм від провалу. Всі решта його автори, схоже, змовилися у зворотному. І це при тому, що Анн Фонтейн обрала улюблений публікою жанр: казка про Попелюшку. Вона обрала для екранізації маловідомий період із життя Шанель, той, коли вона ще не стала всесвітньо відомим модельєром.

Проте сюжет, що мав би складатися із яскравих біографічних деталей, у картині промальовано досить схематично. Для того, хто нічого не знає про Шанель, він виглядає плутаним та малозрозумілим. Прийоми розповіді виглядають банальними: важке дитинство, епатажна юність...

Проте, якщо головним є шлях від дівчинки з притулку до законодавиці моди, то як подолала його Шанель - не зрозуміло. Хоч Тоту намагається бути природною та щирою, а от бути сильною в неї виходить погано.

І її старань не достатньо для того, щоб розкрити феномен Коко Шанель.

Навпаки, Ширлі Маклейн, яка грає Шанель в іншому фільмі (Coco Chanel, США, 2008, 139 хв. Реж.: Крістіан Дюгей. У рол.: Барбара Бобулова, Ширлі Маклейн, Малколм Макдавелл, Анні Дюпре), сили та зухвалості не бракує. Ця картина починається з тієї ж сцени, якою завершується попередня: Коко Шанель сидить на сходах у своєму бутику під час дефіле. Навіть і костюми у актрис схожі. Та й що ж дивного? Це ж знамениті костюми від Шанель. На жаль, сильної та експресивної гри Ширлі Маклейн у фільмі мало. Все решта - докладна та занудна біографія. Проте з цієї картини принаймні зрозуміло, як Габріель стала Коко Шанель, через що їй довелося пройти. Правда, банальність художніх рішень нівелює усі приваби фільму, який може бути цікавим хіба з погляду пізнавальної (не дарма винахідливі пірати продають цю маловідому картину бонусом до добре розрекламованої "Коко до Шанель").

Ці дві стрічки існують за принципом наречених із безсмертного "Одруження" Гоголя: от якби ніс одного додати до підборіддя іншого... тощо.

Дещо окремо від них стоїть "Коко Шанель і Ігор Стравінський" Яна Коунена (Coco Chanel & Igor Stravinsky, Франція, 2009, 120 хв. У рол.: Мадс Міккелсен, Анна Муглалі, Єлєна Морозова) - історія швидкоплинного, проте сильного кохання модної ікони й одного із найвпливовіших композиторів ХХ століття.

Екранізація роману Кріса Грінхола "Коко й Ігор" охоплює короткий період з житя Шанель: після скандальної прем'єри "Весни священної" Коко Шанель закохалася у Стравінського й запросила його разом із дружиною й дітьми на свою віллу, щоб композитор міг у тиші й спокої переробити музику до балету. Передбачається, що там Ігор уперше зрадив дружині, і, врешті, найвідоміша оркестровка "Весни священної" була створена саме під впливом почуття до Коко. А та, своєю чергою, під звуки дикої й чарівної музики працювала над своїм власним шедевром, ароматом Chanel № 5. Документальних підтверджень любовного роману Шанель і Стравінського не існує, але вистачає припущень, що базуються на листах Дягілєва до обох фігурантів. Цей високобюджетний фільм балансує на межі кітчу та холодної салонності, з якими так боролися головні герої.

"Коко до Шанель" і "Коко Шанель" розповідають про те, що бідна Габріель була змушена виживати як утриманка. Цілком природно, що згодом вона відчула власне бажання спробувати стати спонсором для талановитого чоловіка. Творці фільму дозволяють собі вільно фантазувати на цю тему, намагаючись піднятися над банальною мелодрамою. Проте багатозначні пози, вишукана еротика, довгі паузи та старанно вибудовані кадри ще більше омертвлюють образ Коко, ніж дві попередні, більш прості та непретензійні картини.

Що насправді відбувалося між Шанель і Стравінським, залишається загадкою. Як і те, чому такий яскравий і вдячний для будьяких жанрових інтерпретацій образ, як Шанель, так і не здобув гідного рекламного втілення. Кількість в якість так і не переросла.

Невтомна винахідниця Шанель створила безліч нового, насамперед - нову жінку. А сама стала жертвою банальних кінематографічних ігрищ. Утім Коко Шанель зробила парадокс способом свого життя. Ось - ще один. Мабуть, найсумніший.

Довідка

Народилася у Сомюре (Західна Франція) 19 серпня 1883 року. За допомогою багатих шанувальників Коко (як її прозвали) у 1910 році купила майстерню капелюшків у Парижі, перетворивши її у модний салон. У 1913 році відкрила ательє в курортному містечку Довілль. У 1919му створила магазин у Парижі.

Знову змусила про себе заговорити в 1954 році, продемонструвавши скромно­елегантний твідовий костюм, що став одним з перших базових моделей прета­порте. Померла Коко Шанель у Парижі 10 січня 1971 року. Зараз Домом Chanel керує Карл Лагерфельд.

Десять модних уроків від Коко Шанель:

1. Штани роблять жінку вільною. Саме завдяки Шанель жінки дістали можливість зручно сидіти й швидко ходити. Удень Коко любила носити вкорочені штани, а для вечірніх виходів створила знамениті широкі штани, які згодом прославила Марлен Дитріх.

2. Ідеальна спідниця повинна закривати коліна. Шанель розробила кілька базових моделей спідниць, зручних для ділових жінок, - переважно прямі та вузькі.

3. Аксесуарів має бути багато - чим більше, тим краще. Коко Шанель їх просто обожнювала. Вона дозволяла собі змішувати біжутерію з коштовностями.

4. Ідеальний костюм має поєднувати в собі чоловіче й жіноче. На початку 1920х років образ дівчини­"гарсон" - з короткою стрижкою, хлоп'ячим силуетом і стервозністю в погляді - став завдяки Шанель неймовірно популярним.

5. Стильне взуття може бути двоколірним. Обожнюючи поєднання чорного й білого, Шанель створила знамениту модель: лаковані мешти з чорним носком. Вона вважала, що таке взуття робить жінку більш сексуальною й візуально зменшує розмір стопи.

6. Сумка повинна бути на ремінці, щоб руки залишалися вільними. Чорний прошитий ридикюль на ланцюжку, створений Шанель як додаток до образу бізнеследі, дотепер вважається однією із класичних моделей дамської торбинки. Саме Коко в 1930х роках придумала сумки зі зручною лямкою, які легко носити на плечі. Варіант із прошитої шкіри з'явився у 1955му. Зараз такі сумочки коштують від 2,2 до 2,5 тисячі доларів.

7. Поняття LBD - lіttle black dress - Коко Шанель ввела в обіг у 1926 році, і це був великий подарунок усім жінкам. Вона поставила перед собою мету створити сукню, що однаково пасувала б і для дня, і для вечора, було сексуальною і досить універсальною, щоб виглядати порізному з різноманітними аксесуарами. До Шанель чорний колір вважався невід'ємним атрибутом жалоби, але коли вона запропонувала дамам своє бачення "маленького чорного плаття", цю модель почали носити всі.

8. Піджаки повинні бути м'якими, як жакети. У 1925 році Коко Шанель розробила свою знамениту концепцію "м'яких піджаків", що вільно облягають жіночу фігуру й не заважають рухатися. Замість традиційних піджаків, що мали тверду формовану структуру й були пошиті із щільних тканин, Шанель запропонувала жінкам ніжний шовк, високу пройму й вузькі рукави, що створювали витончений силует і забезпечували легкість жестів. Важко собі уявити, що до Коко дами в піджаках не могли дозволити собі знизати плечима або, махнувши рукою, зупинити таксі.

9. Розкіш повинна бути зручною, інакше це не розкіш. Низькі каблуки, блузки без рукавів під жакетами, сумки на довгому ремені, в'язані еластичні жакети - все це було призначено для зручності. Вона ніколи не створювала моду заради моди. "Шукайте жінку всередині сукні. Немає жінки - немає і сукні", - говорила вона.

10. Парфуми - такий же одяг. "У жінки, яка не користується парфумами, немає майбутнього", - говорила Шанель. Ще відомі її слова про те, що "парфуми потрібно використовувати там, куди хочеш, щоб тебе поцілували". У 1922 році з Дому Шанель вийшов стійкий специфічний запах, який важко переплутати з якимось іншим. Розробляючи дизайн флакона, Коко залишилася вірною своїм принципам і помістила жіночі парфуми в зовсім "чоловічу" квадратну пляшечку.