У культурному центрі кінотеатру "Київ" 1 листопада завершився 39й Міжнародний кінофестиваль "Молодість", що тривав з 24 жовтня. Близько 250 фільмів було показало у трьох конкурсних та більше двадцяти у позаконкурсних програмах.

У конкурсі студентських фільмів узяли участь 17 стрічок, у короткометражному конкурсі - 24 фільми, а в повнометражному - 13 картин.

Міжнародне журі 39го Київського міжнародного кінофестивалю очолив француз Тоні Ґатліф.

Тоні Ґатліф, справжнє ім'я якого Мішель Дахмані (народився 1948 року) - французький режисер, актор, сценарист, композитор та продюсер фільмів.

Француз, який народився в Алжирі, напівциган за походженням, Ґатліф - громадянин світу за внутрішнім відчуттям. Він і в Києві сказав, що обожнює подорожувати та відкривати нові території.

У 12 років Тоні їде з Алжиру й після важких мандрів прибивається таки до світу кінематографії. Його перше знайомство з кіно відбувається у школі: учитель купує 16міліметровий проектор, записує школу до кіноклубу Жана Віго і щотижня показує по одному фільму, з обговорення якого починається урок. "Ми дивилися фільми Жана Віго, Джона Форда, Чапліна... Кіно увірвалося в мене, заполонивши мою внутрішню порожнечу. Ось такою була моя кінематографічна культура", - розповідав свого часу Ґатліф.

Прибувши до Франції без копійки в кишені, він проходить типовий шлях дітей вулиці - злочинність та виправні будинки. Він ходить у кіно на денні сеанси, щоб виспатися та зігрітися. Якось увечері 1966 року він іде подивитися на свого кумира Мішеля Сімона, який грає у виставі Рене де Обальдія "Вітер у гілках Сассафра". Після вистави йому вдається пройти до гримерки актора, де той пише йому рекомендаційний лист до свого імпресаріо.

Тоні Ґатліф вступає на театральні курси. П'ять років по тому він виходить на сцену Національного народного театру у п'єсі Едварда Бонда в постановці Клода Режі. Одночасно з виставою пише свій перший сценарій, навіяний спогадами про виправні будинки - "Лють у кулаку". У 1975 році він, як оператор, знімає фільм, який і досі не вийшов на екрани, - "Голова в руїнах". Через три роки виходить "Земля у череві"- фільм, що розповідає про війну в Алжирі очима матерібіженки та її чотирьох доньок. "Тоді, - згадує Тоні Ґатліф, - мене дуже вразила історія Андреаса Баадера і я творив цей фільм про алжирську революцію з думкою про нього". У 1981 році він знімає в Іспанії з гренадськими та севільськими циганами "Циганське серце" - ще один фільм, який не вийшов на широкі екрани Франції: "Перший фільм, який вимагає звернути увагу на становище циган". Але своїм визнанням як режисера Тоні Ґатліф зобов'язаний фільму "Князі", або "Циганські барони". Критика відзначила цю стрічку, яка без зайвого пафосу розповідає про життя осілих циган у паризькому передмісті. Сам автор називає цей фільм ударом кулака по столу. "Князі" стануть для нього знаковими ще й тому, що саме тоді він зустрівся з Жераром Лебовічі - людиною, яка багато означатиме для нього. "Після одного із сеансів він мені сказав, що, якби я не дозволив йому займатися цим фільмом, він був би дуже нещасним", - сказав Ґатліф.

Одразу після цього Ґатліф пише сценарій і знімає фільм "Вулиця відправлення" - історія втечі дівчини­підлітка, яка блукає в пошуках свого батька.

"Не плач, моє серденько" - це відповідь режисера на закиди та звинувачення в тому, що він цікавиться лише маргіналами. Далі буде соціальна комедія "Гаспар і Робінзон" - історія дружби на тлі безробіття.У1992му Тоні Ґатліф вдається до авантюри під назвою Latcho Drom - фільм, який став справжнім гімном циганській музиці. З невеличкою групою він вирушає слідами циган у музичну подорож від Раджастану до Андалузії, через Єгипет, Туреччину, Румунію, Угорщину та Францію, подорож тривалістю у рік. Фільм дуже прихильно зустріли у Каннах у другій за значенням програмі "Особливий погляд".

Інша зустріч - цього разу з письменником ЖаномМарі Ле Клезіо - надихнула режисера на створення картини "Світ"- історія десятирічного хлопчикасироти, який припливає до Ніцци. "Мондо" - це перлина і ніж водночас. Коштовна прикраса серед купи кинджалів".

Знята у 1997 році стрічка "Дивний чужинець" (Gadjo Dilo) описує приїзд до циганського села в Румунії молодого гаджо ("чужинця"), який розшукує улюблену співачку свого померлого батька. Фільм користується успіхом у глядачів та критиків як у Франції, так і за кордоном.

Через рік Ґатліф знову відтворює пару з "Дивного чужинця": Ромен Дюріс - Рона Гартнер, з якою знімає анархістську стрічку "Я народився від лелеки".

Фільм "Vengo" (2000) розповідає історію суперництва двох андалузьких родин, і вперше на знімальному майданчику зводить режисера і видатного виконавця іспанського фламенко Антоніо Канальєса. "Для мене, - зазначив режисер, - це насамперед гімн Середземномор'ю".

У стрічці "Swing", знятій рік по тому на сході Франції, маленький хлопчик Макс, який мріє стати великим гітаристом, як Джанго Ренар, знайомиться з хлопчиком­циганом Свінгом ...

Нова зустріч з Роменом Дюрісом у фільмі "Вигнанці" у 2004му, і режисер запрошує глядача до подорожі Андалузією та Магрибом, де музика, як один з повноправних героїв фільму, підкоряє собі інших персонажів. Фільм отримує премію Каннського кінофестивалю за найкращу режисуру.

Представлена на 59му кінофестивалі у Каннах "Трансильванія" є 15ю повнометражною стрічкою Тоні Ґатліфа.

Життя Ґатліфа нагадує драйвове кіно, а стрічки режисера схожі на його шалене життя, де кожна наступна мить збиває з ніг несподіваним поворотом і пристрасним поривом.

Тоні Ґатліф знімає кіно, зрозуміле й близьке людям в усьому світі: про мандри у пошуках долі, бажання любові і щастя, шлях до себе і до людей через музику.

За Тоні Ґатліфом, музика - це "те, що згуртовує людей", "свобода, яка надихає на створення фільмів, на зустрічі з людьми по всьому світу". Ґатліф сам пише пісні та грає на багатьох інструментах. Його стиль - від традиційного фламенко до техно.

У минулому актор, Ґатліф украй рідко знімає професійних виконавців, вважаючи їх "несправжніми"; до "справжніх" він зараховує румунку Рону Хартнер і, звичайно ж, свого акторафетиша Ромена Дюріса.

Україну у міжнародному журі представляв Іван Малкович, поет та видавець, який не потребує додаткового представлення, адже з 1992 року Іван Малкович - засновник й успішний директор видавництва дитячої літератури "АБАБАГАЛАМАГА", знане дітлахами та дорослими у багатьох країнах світу.

Саме вони, у компанії із Вальдемаром Дзікі, генеральним директором ТРК "Україна", режисером та продюсером багатьох документальних фільмів, серіалів і театральних вистав, засновником двох незалежних кіностудій "Dziki Film" та "In Desert and Wilderness", володарем більш ніж 30ти нагород на різноманітних міжнародних фестивалях, з Алєксандром Віноґрадовим, російським художником, сербським режисером та сценаристом Владіміром Перісічем ("Пересічні люди", "Сонне око"), визначали долю нагород "Молодості".

Гран­прі - статуетка "Скіфський олень", диплом та 10 000 доларів США за найкращий фільм всієї конкурсної програми отримав фільм "Дівчинка" (реж. Тіцца Кові, Райнер Фріммель, Італія - Австрія). Циркова акторка Патті, яка мешкає із чоловіком Вальтером на околицях Рима, знаходить дворічну покинуту батьками Асію. Разом із сусідським хлопцем Тайро Патті намагається знайти матір дівчинки.

Цей фільм - про життя знедолених в Італії, про мужність та дискримінацію, втрату та взаємодопомогу. Це погляд по той бік нашого ізольованого суспільства, що оточило себе стінами.

Приз за найкращий повнометражний ігровий фільм та 2500 доларів США отримав фільм "Той берег" (реж. Ґеорґій Овашвілі, Грузія - Казахстан). Хлопець та його мати втікають від етнічних чисток в грузинській Абхазії. Після прибуття до Тбілісі, у сім'ї починаються непорозуміння, і хлопець вирушає назад до Абхазії, аби знайти там батька.

Приз за найкращий короткометражний ігровий фільм та субтитрування на 2500 доларів США від "Laser Video Titres" отримав фільм "Автономія волі" Антуана Купера (Бельгія). На перехресті доль, в хаотичній грі світопорядку дрейфують людські істоти. Шукаючи іншого, ти шукаєш себе.

Приз за найкращий студентський фільм та 2500 доларів США було поділено між фільмами "Кася" режисера Елізабет Льядо з Бельгії (Кася - 13річна полячка, яка живе у Бельгії, - одного разу отримує лист зі школи: вона має перейти до спеціалізованого класу. Кася не хоче, але її й не питають...) та "Сигнал" Адріана Флюкіґера зі Швейцарії (анімаційний фільм про ласку Ервіна та його важке життя).

Диплом журі отримав студентський фільм "Анна" режисера Рунара Рунарссона з Данії (12річна Анна живе у маленькому рибальському селі. Вона - на життєвому роздоріжжі. Її оточення змінюється, і дівчинка разом з ним).

Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору/актрисі та 1000 євро присудили акторці Патріції Герарді за фільм "Дівчинка".

Окрім головного міжнародного журі, на фестивалі свої нагороди вручили й інші.

Журі міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI нагородило фільм "Вовчик" режисера Васілія Сіґарєва з Росії, що, на думку багатьох, був найсильнішим фільмом усієї конкурсної програми.

Журі міжнародної федерації кіноклубів FICC теж відзначило "Вовчика".

Екуменічне журі погодилося із головним журі і нагородило фільм "Дівчинка", а спеціальним дипломом - "Вовчика".

Журі паралельного конкурсу "Панорама українського кіно 2008 - 2009" нагородило фільм "Мама померла в суботу на кухні..." (Максим Васянович), а спеціальними дипломами відзначили такі стрічки:

"Не один вдома" (реж. Олена Фетісова);

"Святилище мрій" (Сергій Волков);

"Impression" (Ігор Бутирин);

"Не страшно" (Катерина Науменко).

Журі паралельного конкурсу "Сонячний зайчик" присудило головний приз фільму "Він - моя дівчинка" (реж. ЖанЖак Зільберман, Франція). Спеціальним дипломом відзначено стрічку "Англієць у НьюЙорку" (реж. Річард Лекстон, Великобританія).

Приз глядацьких симпатій отримав фільм "Любов та гнів" режисера Мортена Ґіза з Данії (Данієль - студент Данської королівської консерваторії, перспективний і талановитий піаніст. Коли юнак закохується, перед ним немов постає новий світ. Софі для нього - все, і, попри те, що його закоханість заважає музикуванню, попри всі перешкоди, вони починають жити разом. Коли у Данієля виникає підозра, що Софі зраджує йому, все йде шкереберть. Одержимість думками про нещирість коханої обійдеться надто дорого).

Призом за внесок у розвиток українського кіно від Міжнародного благодійного фонду "Україна3000", головою наглядової ради котрого є Катерина Ющенко, нагороджено композитора Вадима Храпачова.

Крім традиційно сильної програми цього року, фестиваль відзначився організаційними провалами: на церемонію відкриття не потрапило багато відомих людей, зокрема актор Остап Ступка, не кажучи вже про журналістів. Що стосується конкурсу, то перед показом українського фільму "Відторгнення" зчинилася бійка, проте показ скасували через технічні проблеми, не попредивши глядачів, а наступного дня була страшна плутанина з квитками. Надто частими були скасування та переноси переглядів й інших фільмів без попереджень. Проте фестиваль таки відбувся. Його арт­директор Андрій Халпахчі сподівається, що наступний фестиваль, попри чутки, прогнози та невтішне ставлення місцевої влади, таки буде в Києві.